Реальні реформи чи їх бурхлива імітація?

Що відбувається сьогодні в Україні: реальні реформи чи їх бурхлива імітація? Влада запевняє нас, що реформи йдуть повним ходом. Уряд на всіх засіданнях говорить про зміни в державі. Прем’єр-міністр Володимир Гройсман запевняє, що економіка одужує. Говорить про поступове зростання ВВП, про ріст у промисловості та сільському господарстві. Зростання мінімальних зарплат також подається як прояв реформ. Українські політики, які належать до правлячої коаліції, люблять відмічати те, який прогрес здійснила наша держава на шляху реформування. Для цього вони оперують різними цифрами. Але народ не дуже вірить владі. Станом на поточний момент склалась ситуація внутрішнього дисонансу в країні. Влада каже, що реформи йдуть повним ходом і вже відчуваються їх позитивні наслідки. Але більшість суспільства цих реформ не помічає і вважає, що можновладці займаються звичайною імітацією роботи.

Що таке реформи? І як розуміти сенс реформ в такій державі як Україна? Чи можна зводити реформи до простих цифр приросту ВВП, промисловості? Чи може реформи – це курс гривні та рівень доходів населення. З одного боку, статистика є частковим вираженням успіху чи провалу внутрішньої політики. З іншого, якщо відштовхуватися суто від цифрових даних, то в нас найбільші реформи були в часи урядування Януковича. Адже тоді, у далекому 2004 році, український ВВП виріс на рекордні 12,4%. Але насправді реформи означають дещо інше. Вони символізують зміну системи і правил її функціонування. Як розуміють реформи звичайні громадяни України? Дуже просто. Вони хочуть отримати можливість достойно працювати та заробляти. Мати власну справу або ж такий рівень заробітку, який не змушує їх вести боротьбу за існування.

Під реформами українці також розуміють тотальну боротьбу з корупціонерами та реальні терміни ув’язнення для високопосадовців різних рангів. Справедливу судову і правоохоронну систему. Реформою українці б назвали не нову форму поліції, а те, що за гратами опинилися сотні, а то й тисячі депутатів різних рівнів, прокурорів і суддів-хабарників, міністрів і олігархів. Ось тоді народ би повірив у справжність намірів влади вести боротьбу з корупційними схемами. І главі уряду не треба було шукати рейтинги різних світових агентств, щоб довести, що якісь там зрушення в Україні таки є, бо вона піднялася на один чи два місце у списку. Безперечно, українці повірили б у щирість намірів правлячих еліт проводити реформи, якби побачили розслідування електронних декларацій чиновників. А також джерел походження їх казкових статків. Однак, декларації опублікували, а далі ситуація зависла. Що це як не прояв імітації реформ?

Безумовно реальними реформами для громадян України стали б нові підприємства, інвестори та робочі місця. Бо який сенс розказувати як в нас чудово знизилися податки чи єдиний соціальний внесок, коли цього не відчувається на ринку праці? Якщо в нас зростає економіка, то чому мільйони українців в пошуках роботи штурмують візові центри? Якби реформи пішли, то б кількість виїхати в пошуках роботи суттєво б впала. Також українці б назвали справжньою реформою енергетичну незалежність України. Коли б міністри на засіданні уряду не бідкалися як же Україні вижити без вугілля з «ДНР» і «ЛНР». А сказали б: наша держава тепер повністю незалежна від будь-яких поставок з окупованих територій, бо ми за три роки змогли досягти цього. Якщо ж влада плаче як шкідливо блокувати окупований Донбас, отже вона ніяких реформ у енергетиці так і не провела.

Реформою стало б повернення капіталів олігархів з офшорів і перегляд результатів приватизації певних підприємств. За деякими підрахунками, там, на островах і в карликових країнах, лежить кілька бюджетів України. Однак, коаліція і пальцем не поворушила, щоб розібратися з таким неподобством. Ніхто і не збирається повертати виведене з України. Офшори і далі зберігають мільярди доларів на своїх рахунках і будуть нові схеми. Ліквідація монополій в економіці теж стала б проявом реальних реформ. Але і цього не хоче робити влада. Олігархи й далі займають провідне становище в економіці держави. А будь-які слова про те, що хтось щось там вкрав в минулому наражаються на заяви: не можна лякати інвесторів націоналізацією. Хоча в цивілізованій країні світу ніхто б не дозволив в економіці панувати монополіям та фінансово-промисловим кланам і цим самим шкодити ринку та бізнесу. Безумовно, українці б визнали, що влада проводить реформи, якби побачили реальну боротьбу з контрабандою. Якби НАБУ, НАЗК та інші антикорупційні органи нарешті заворушилися і почали працювати, а не продукувати купу інформації про розпочаті, але так і не доведені до пуття розслідування.

Врешті-решт, якби реальні реформи розпочалися, то навряд чи ми побачили більшу частину народних депутатів у своїх кріслах. Як і міністрів, суддів, прокурорів і поліцейських. А все тому, що більшість осіб, які сьогодні формують політичну та чиновницьку еліту України, були б люстровані. І таким чином втратили б можливість називатися гордим словом «еліта». Однак, і люстрація в Україні носила фейковий імітаційний характер. Внаслідок чого величезна кількість колишніх «регіоналів» та їх політичних васалів успішно адаптувалися до нових умов та повернулися тією чи іншою мірою у владу. Україна не пішла шляхом реальної люстрації, як це зробили у багатьох державах Центральної Європи і у Естонії, Литві та Латвії. Влада обрала імітацію люстрації, плоди якої ми тепер і пожинаємо. Тому коли сьогодні точаться запеклі дебати про те, чому реформи не йдуть чи гальмуються, варто пам’ятати, хто їх уповноважений здійснювати. Як можуть ефективно робити реформи ті, хто представляє стару систему? Хто апріорі є противниками реальних реформ. Все на що здатні старі еліти, це проводити імітацію реформаторської діяльності. Іноді наважуватися на косметичні зміни, які не зачіпають основ. Але не на те, що можна назвати словом «реформи». В цьому і полягає млявість реформ в Україні, їх поверховий і несистемний характер. Адже все це є відображенням ментальних установок правлячого класу, який не дуже то і зацікавлений у рішучих змінах.