Весь світ сьогодні стежить за масовими акціями протесту румунів проти спроб румунського уряду виправдати посадовців-корупціонерів, яких хочуть випустити із в’язниці на волю. Румуни вийшли на вулиці не тому, що там ніхто не бореться з корупцією. Ні, сусідня країна набагато попереду нас в плані ліквідації корупції на всіх напрямках. Десятки міністрів, депутатів, мерів, чиновників різних рангів були засуджені і отримали реальні терміни ув’язнення. До бюджету повернули сотні мільйонів євро. Однак, румунське суспільство всеодно не хоче зупинятися на досягненому. Румуни пройшли певну точку неповернення і не мають бажання повертатися в корупційне та бідне минуле. Вони масово виходять на вулиці через постанову уряду, на яку в Україні напевно б взагалі не звернули уваги. Рівень життя у Румунії як мінімум утричі вищий, ніж в Україні. Мінімальна зарплата там вже з 1 січня 2017 року – 320 євро. А середня наближається до 500 євро. І все-таки румуни незадоволені. В той же час українці мовчать. Напевно їх все влаштовує. Рівень корупції,, ефективності роботи органів влади, судів та прокуратури. Реформи, які фактично не йдуть. І бідне життя та хвора економіка.
Українці доволі дивна нація. З одного боку, вони здатні на подвиги, сплески енергії та самопожертву. Не кожна нація світу може самоорганізуватися та влаштувати за десять років два Майдани. І не лише влаштувати, а й показати приклад боротьби за свої права решті світу. З іншого боку, також важко знайти народ, якому ніяк не вдається довести до переможного кінця розпочате. Усі революції завершуються зміною системи і правил гри. Постають нові держави, минулі бездарні еліти йдуть в небуття або ж отримують заслужене покарання. Відбуваються глибокі реформи, оновлюється державний апарат. Словом, революція веде до нового життя. Але Україна є винятком з загального світового тренду. Українців чомусь вистачає на короткі спалахи, на боротьбу. Але не вистачає на повсякденну працю. Не один раз за історію українська нація жорстоко розплачувалася за те, що не могла довести розпочату справу до завершення та проконтролювати владу і самій перетворитися у основне джерело влади.
Скільки раз українці повставали, здобували перемоги, але не вміли їх закріпити і скористатися ними. Сто років тому українці також масово виходили на площі міст. Вимагали революційних перетворень, власної державності. Але не вистачало достойної еліти і постійного тиску з боку громадян. В підсумку УНР впала під натиском численних ворогів. Бо народ чомусь вважав, що якщо він скинув ненависний йому режим чи отримав землю, то можна розходитися по домівках і заспокоїтися. Звісно, так думали не всі. Але так думала більшість. А потім страждали всі. Щось схоже ми переживаємо тепер. Українці змогли перемогти та здолати режим Януковича. Вони здолали кримінальний режим. Але спалах їх енергії не зміг змінити політичну еліту. Багато хто думав, що пролита на Майдані кров не дозволить забути владі власні обіцянки і вимоги Революції гідності. Але насправді події розвиваються за сценарієм, який більше нагадує постпомаранчевий. Тоді, після перемоги Ющенка, у нації було багато надій на краще життя і швидкі реформи. Більшість вірила в те, що вони дуже скоро житимуть в новій країні. Але такі надії швидко змінилися розчаруванням. Корупція і влада олігархів за часів Ющенка нікуди не зникли. Суттєвих змін не сталося. А потім до влади прийшов Янукович…
Сьогодні є вагомі підстави вважати, що історія повторюється. Формально влада намагається запевнити, що вона інша і що держава дійсно змінюється. Але у реальності цього не відбувається. Все ті ж схеми, корупціонери, куми, зв’язки. Ті ж самі всесильні олігархи, які чудово покращили свій статок на фоні зубожіння більшості. Все та ж низька якість політичної еліти, яка перебуває у парламенті та в уряді. Очевидно, що перемоги революції було мало. Не менш важливо – забезпечити революційне оновлення еліт та держави. На жаль, на довгу дистанцію українців часто не вистачає. Втім, можливо якби не війна, то переформатування правил гри могло б відбутися. І народ не дозволив би владі не виконувати його вимоги. Але факт є фактом. Революція відбулася. А от революційних перетворень в функціонуванні держави не сталося.
Чи можна собі уявити, щоб у європейській країні народ спокійно мовчав та спостерігав за тим, як грабують його ж державу? Навряд чи. Румуни, які ніколи не належали до провідних держав світу як в царині боротьби з корупцією, так і за рівнем життя населення, вийшли на вулиці через поправку до кримінального кодексу. Їх обурило те, що демократично обрана влада хоче декриміналізувати кілька статей, які стосуються корупції посадовців. Українці ж чудово знають про тотальну корупцію в своїй країні. Як і про те, що ніхто з міністрів, депутатів, олігархів та інших посадовців не поніс покарання. Але вони мовчать. Не відомо, які б могли бути протести в Румунії, якби там була влада, схожа на нашу. Ця дивна пасивність і наївність українців, які дозволяють можновладцям забувати про свої зобов’язання, вражає. На Майдані лунають одні гасла. А результати виборів показують, що владу ніби обирали зовсім інші люди. Насправді проблема в тому, що політично активних людей в кожному суспільстві 10 – 15%. Ну можливо, до 20%. Решта просто йде або приймає думку пасіонарної меншості. Але на вибори ходять усі. І владу обирає суспільство, яке не може похвалитися високою пасіонарністю чи стійкістю до політичних помилок. Але за невірний вибір розплачується вся країна.
Українцям справді є чого повчитися у тих же румунів. Влада там діяла значно ефективніше, викорінюючи корупцію та корумповане мислення. Нашій до неї дуже далеко. Але румуни всеодно вийшли на вулиці. Вони не хочуть повернення до минулого. Українці не виходять на вулиці через корупцію. Хоча підстав у них значно більше, ніж в будь-якої країни Європи. А це означає, що вони миряться з тим, що є. Обравши на виборах представників старої еліти, ми віддали по суті країну в обійми минулого. А тепер висловлюємо своє невдоволення станом справ. Не даремно політичні аналітики підмітили цікаву річ. Українці виходять на Майдани, коли мова йде про світоглядні речі. І це добре. Але вони не організовують революції, на яких ставлять економічні чи антикорупційні вимоги. І це погано. Бо з корупцією Україні не перемогти Росію. Не створити потужну армію. І не побудувати заможну країну. В Румунії суспільство краще розуміє чим загрожує корупція. В Україні цього не помітно. Тому-то радикальних проривів у притягненні корупціонерів всіх рівнів до відповідальності у нас немає.
Святослав Ворон для replyua.net