Росія – це імперія, історія якої написана на замовлення влади. В цій історії стільки багато міфів і легенд, стільки багато випадків привласнення чужих заслуг, чужих героїв і правителів, що важко відрізнити правду від брехні. Власне переписування історії в угоду тому чи іншому режиму було типовою справою у Росії. Історію переписували російські царі, щоб довести собі походження від візантійських імператорів і право називати Москву Третім Римом. Тоді ж у царів виникла ідея привласнити собі спадщину Русі. Пізніше російські імператори шукали різних можливостей сфальсифікувати історію таким чином, щоб надати Росії статусу імперії і обгрунтувати її право на чужі землі, в тому числі і Україну. Коли після жовтневого перевороту до влади прийшли більшовики, вони не стали ламати усталені схеми. Навпаки, імперська історична спадщина стала їм у нагоді, коли вони створювали міф про братні народи. СРСР вже давно зник, але російська патологічна схильність красти чужу історію і чужі здобутки лишилась. Тільки тепер це робить Владімір Путін і Російська Федерація.
4 листопада, коли у Росії відзначали державне свято – день народної єдності – у Москві за участю Путіна і патріарха Кіріла відбулося урочисте відкриття пам’ятника українському князю Володимиру Великому. Здавалося б, яке відношення має київський князь до Росії, якої наприкінці 10-го – початку 11 століття взагалі не існувало в природі? Звісно, що ніякого. Але у свідомості російських правителів князь Володимир є не українським князем, а російським. Тому йому і ставлять пам’ятник. Владімір Путін у своїй промові назвав Володимира Великого «нашим видатним предком і засновником держави російської». Йому вторив патріарх Російської православної церкви Кіріл, який назвав руського князя «батьком усіх народів». І прозоро дорікнув Україні, що вона забула, що в українців і росіян спільний батько.
Варто відзначити, що Російська Федерація давно взяла курс на привласнення історії Русі. Якщо раніше, в часи СРСР акцент робився на тому, що Русь – це колиска нібито трьох братніх народів, то тепер російські імперіалісти вирішили повністю вкрасти чужу історію. В російських підручниках просувається фальшива теза, що Росія веде свій початок ще з часу заснування Русі, тобто з 9-го століття. Що усі київські князі насправді були князями російськими. Що Новгородська республіка – то російське державне утворення. Що росіяни – це ті самі істинні слов’яни, які жили на території Київської Русі, а потім, в процесі масового переселення на територію сучасної Москви і Підмосков’я, стали основою для російського етносу. Таким чином у свідомість росіян поширюється теза, що Росія має більш як тисячолітню історію і що її претензії на Україну, Білорусь та інші землі цілком законні.
Насправді брехня російських пропагандистів і творців міфів настільки проста і очевидна, що для її спростування не потрібно бути істориком чи науковцем. Варто лише поглянути на кілька моментів з минулого, щоб побачити як цинічно та безсоромно Росія займається справою крадіжки чужої історії і чужих досягнень для власного возвеличення. Хто проживав на територіях сучасної Росії і її історичного центру навколо Москви у роки правління князя Володимира Великого? Проживали там, серед лісів і боліт, на околиці цивілізованого світу зовсім не слов’янські племена. Землі, на яких в майбутньому розвивався російський етнос, належали тоді фінським племенам: мокші, весь, мещері, муромі, мері. Доказом цього є численні географічні назви, які залишили по собі ці народності. В тому числі назви поселень, рік та озер. А також археологічні знахідки, які свідчать про те, що етноси, які населяли ці дрімучі краї в часи розквіту Київської Русі, були зовсім не слов’янами. На цих землях не було жодного великого поселення, не кажучи вже про міста. Фінські племена, які там мешкали, перебували у колоніальній залежності від Києва. Але влада київського князя була там формальною. Якби Володимир Великий дізнався про те, що йому поставили пам’ятник на землі, де він ніколи не був і які він ніколи не вважав землями слов’ян, він напевно дуже б здивувався. Ще більше його б вразило те, що правителі цих країв сьогодні називають його «батьком і великим предком».
У своїх недолугих спробах прив’язати історію Русі до власної Москва вдається і до інших маніпуляцій. Так, вона розглядає Новгородську республіку як прояв російської державності. Але ж Новгородська республіка до кінця 15-го століття була незалежної від Москви і не мала жодного бажання разом будувати спільну державу з правителями цього азійського улусу Золотої Орди. Якщо Новгород і Москва походили з однієї колиски народів і мали спільних предків, тоді звідки це взаємне поборювання двох утворень? Чому Новгород ніяк не бажав визнати владу московського князя? І чому Москва з шаленою жорстокістю розправилася з незалежними республіками Новгорода та Пскова, вирізавши десятки тисяч людей, коли підкорювала ці міста? А сталося це з однієї простої причини: московські князі світоглядно відчували свою інакшість. Політичний устрій Новгорода і Пскова, етнічний склад населення цих республік, соціально-економічні відносини та сприйняття влади глибоко відрізнялися від порядків, які панували у Москві. А відрізнялися вони тому, що основу цих республік складали слов’яни. Тоді як основу Московського князівства становили угро-фінські племена, а також татари. І політичний устрій Москви та світогляд її еліт був не слов’янським, не європейським, а азійським і деспотичним. І ніякого прямого відношення до князя Володимира, до спадщини Русі сучасна Росія не має.
Для чого взагалі Росії потрібно красти чужу історію? Невже не можна обмежитися своїм минулим і своїми героями? Напевно, російським правителям заважають комплекси і імперський світогляд, який глибоко укоренився в їх сутності. Адже значно приємніше бути прямими нащадками величної держави середніх віків, ніж нащадками колоністів, татар та фіно-угорських племен. Крім того, міф про масову колонізацію слов’ян з Придніпров’я на територію сучасної Росії дозволяє обгрунтовувати свої претензії на чужі території. Хоча пояснити, чому народ з родючих земель України у середні віки мав переселятися невідомо куди у ліси та болота до чужих племен на північ російська історична наука так і не змогла. Але це не заважає їй промивати мозок російським обивателям і живити їх мріями про світову велич та свою обраність серед народів світу. Росія продовжуватиме красти чужу історію, тому що без цього вона як імперія не може існувати.
Святослав Ворон для replyua.net