Україна формально належить до демократичних держав світу, де влада обирається народом. Однак, насправді не широкі верстви суспільства визначають напрями державної політики. Політична влада в Україні давно тісно переплетена з олігархічними кланами. Саме вони мають часто вирішальний вплив на роботу уряду, ухвалення законів і конфігурацію коаліцій в парламенті.
Те, що більшість українських партій залежить від олігархів, було відомо давно. Особливо «олігархічними» є нові політичні проекти, які виникають щоразу напередодні виборчих кампаній. Також залежними від фінансування олігархів є і чимало партій, які формально сповідують соціальну риторику. Нещодавно лідер Радикальної партії Олег Ляшко публічно визнав, що включив у виборчий список своєї політсили Сергія Мельничука за домовленістю з олігархом Сергієм Льовочкіним. За такий вчинок Олег Ляшко отримав можливість бути присутнім в ефірах телеканалу «Інтер», який частково належить Льовочкіну, напередодні виборчої кампанії.
Здавалось би, такий факт мав би викликати обурення громадськості і навіть розслідування антикорупційного бюро. Бо мова ж іде про торгівлю місцями у списку в обмін на преференції у ЗМІ. Але все обійшлося. А це свідчить про те, що оприлюднений Олегом Ляшком факт – лише вершина айсбергу. І що схожа ситуація у більшості партій чи фракцій парламенту. Ні для кого не є секретом, що «Блок Петра Порошенка» має у своєму складі олігархів. Та й сам президент Порошенко належить до цієї категорії осіб. Свої грошові мішки є у «Народного фронту» і в Опозиційного блоку. «Самопоміч», «Батьківщина», Радикальна партія теж мають своїх спонсорів, яких тримають у секреті. А депутатські групи «Відродження» та «Воля народу» взагалі є класичними групами, які створені олігархами.
Крім того, олігархи володіють своїми політичними проектами за межами Верховної Ради. Політпроекти УКРОП, «Наш край», Аграрна партія, «Життя», «Успішна країна», «Соціалісти» та інші в своїй основі мають не стільки ідейну складову і довгу історію партійно-політичного будівництва, як щедре фінансування і покровительство грошовитих еліт. Здавалося б, цю ситуацію покликаний виправити новий закон про державне фінансування політичних партій в Україні. Логіка його ухвалення зрозуміла. Державне фінансування партій практикується в багатьох розвинутих державах світу. Воно покликане мінімізувати впливи заможних спонсорів на партії і надати їм можливість розвиватися та бути незалежними від тих чи інших кланів.
В Україні про наміри впровадити державне фінансування партій заговорили ще на початку 2000-х років. Але руки до цього дійшли лише у жовтні 2015 року.
Закон, безперечно містить чимало прогресивних рис. Крім державного фінансування він передбачає запровадження звіту партій про витрачені кошти. Розміри грошових внесків на партію від фізичних та юридичних осіб отримали чіткі обмеження в обсязі 400 і 800 мінімальних зарплат відповідно. Контролювати фінансову звітність партій буде Національне агентство з питань запобігання корупції.
Однак, не все так чудово, як здається на перший погляд. Спочатку пропонувалось надати державне фінансування з 1 липня 2016 року усім партіям, які на останніх виборах до парламенту у 2014 році набрали більше 3% голосів виборців. Але в підсумку закон було ухвалено з поправкою, яка надає таке фінансування лише партіям, які подолали 5%-ий бар’єр. Тобто тим, які зараз є у парламенті. До чого це приведе? До консервації нинішньої політичної конфігурації сил. Найбільше грошей отримає партія екс-прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка «Народний фронт», хоча ця партія зараз має мізерні рейтинги довіри. За різними підрахунками це від 83 до 100 мільйонів гривень. Так само чимало грошей з бюджету потрапить до «Блоку Петра Порошенка». Та й інші парламентські сили без коштів не залишаться. І вже аж після наступних виборів у 2019 році партії, які наберуть більше 2% голосів, зможуть отримати державне фінансування.
Виходить так, що ті політичні сили, які й так почуваються доволі добре у фінансовому плані через свою залежність від олігархів, отримають ще й підтримку від держави. А ось ті партії, які не мають за собою олігархічних спонсорів, і далі ледве зводитимуть кінці з кінцями. Але не лише в цьому недоліки нового закону про фінансування партій в Україні. Як відомо, значна частина нардепів на мажоритарці сьогодні обирається завдяки діяльності так званих «благодійних» фондів. На практиці це ніщо інше як підкуп виборців. і до такого підкупу вдаються саме олігархи. Ніякої мови про заборону благодійницько-політичної діяльності під час виборчого процесу у законі немає.
Також не обмежуються витрати на політичну рекламу. А між іншим, саме завдяки дорогій рекламі, особливо на телебаченні, простому народу успішно промивають мізки та маніпулюють його свідомістю. Доцільно було б взагалі заборонити платну політичну рекламу під час виборчої агітації. Або ж надавати всім учасникам перегонів однакову кількість ефірного часу та рекламних площ у медіа. Інакше успішний ефект від реформування буде знівельований. Суспільство має зрозуміти просту істину: якщо воно не буде залучене до процесу фінансування та контролю за діяльністю партій, їх фінансуватимуть клани. Як це є зараз. А втрати від того, що політика в Україні стала інструментом для реалізації олігархами своїх інтересів, несе вся держава і кожен громадянин зокрема.
Святослав Ворон для replyua.net