Президент Росії Володимир Путін постає перед судом в Гаазі і звинувачується в агресії проти України, вбивстві цивільного населення, окупації територій суверенних держав і причетності до знищення пасажирського літака рейсу MH17. Суд визнає його винним і присуджує довічний термін ув’язнення. Хороша мрія про справедливе покарання для лідера держави, яка веде війну проти України. Але чи може ця мрія стати дійсністю?
На днях у довгому процесі пошуку винних у катастрофі малазійського літака над територією Донбасу 17 липня 2014 року з’явилась нова інформація. Міжнародна слідча група нібито остаточно встановила факт, який і так був майже очевидним: літак збили саме з російського комплексу «Бук», який потрапив на українську територію через кордон, а потім, виконавши свою сумну місію, був таємно перевезений назад. Водночас, робота міжнародної слідчої групи просувається досить повільно та обережно. Понад два роки знадобилось для того, щоб назвати зенітний комплекс російським. Проте досі не вказується, чому ж він був переміщений на територію суверенної країни. Так само не говорять міжнародні слідчі про те, хто саме збив літак.
Слідство не поспішає з результатами. Збирає докази. І не називає конкретних імен, військових звань чи частин. Це означає, що російські політики можуть надалі спекулювати. Казати, що «Бук» був українським. Або ж, що він був викрадений. Але розслідування просувається. Хоче того Росія чи ні. Особливу наполегливість у бажанні притягнути винних до відповідальності проявляє Австралія. Нідерланди також не мовчать. За рік чи два висновки слідства можуть стати юридичними підставами для висунення обвинувачень організаторам терористичного акту. Які б не були передчасні висновки міжнародної слідчої комісії, позитивом для України є кілька моментів: чітко встановлено, що "Бук" прибув з Росії. А після здійснення злочину повернувся туди ж. Це означає, що російська версія про українське походження зенітно-ракетного комплексу зазнала краху; світовій спільноті стало відомо, що літак збили профейсійні російські військові. Вони з’явилися на території України не тому, що їх запрошували в гості. А тому, що виконували наказ вищого командування щодо підтримки дій російських бойовиків на Сході України. Якщо так, то не може бути і мови про те, що протистояння на Донбасі є внутрішньою справою чи громадянською війною в Україні. Ні, воно є наслідком російської агресії; слідство таки просувається вперед. І справа йде до суду. Невідомо тільки, коли він буде. Звісно, Росія буде робити все можливе, щоб відтягнути справу. Заперечуватиме. Але це навряд чи допоможе їй. Інша справа, чи суд в Гаазі обмежиться лише виконавцями. Чи все-таки буде розглядати і замовників цього злочину. Бо справжніми організаторами є вище керівництво Російської Федерації, яке віддавало наказ про вторгнення на територію суверенної держави. Як буде діяти в цій ситуації Росія? Безумно, будь-який слід з Росії буде заперечуватися. Однак, по мірі накопичення фактів, які свідчать про причетність Росії до злочину міжнародного рівня, робити це буде важче і важче. Звісно, Росія заблокує спроби створити міжнародний трибунал. Але цим самим нанесе вагому втрату своїй і без того підмоченій репутації у світі.
Трагедія в небі над Донбасом частково нагадує злочин лівійських спецслужб проти пасажирського літака, який був збитий в небі над Англією 21 грудня 1988 року і виконував рейс з Лондона до Нью-Йорку. Тоді загинуло 270 людей. Розслідування злочину тривало три роки і потім було висунуто офіційні звинувачення. Лівійський диктатор Муамар Каддафі спочатку відмовився визнати причетність до цього злочину. Але після режиму санкцій у 1999 році погодився видати виконавців теракту в руки правосуддю. Також Лівія визнала злочин і виплатила компенсації постраждалим. Як ми знаємо, доля Каддафі склалася не крашим чином. Хоча його не було засуджено в Гаазі, на відміну від лідера Югославії Слободана Мілошевича, він був вбитий повстанцями під час самосуду у 2011 році. А ось Слободан Мілошевич таки був доправлений в Гаагу. Справа над ним не завершилась: він помер в ході судового процесу.
Чи можливий схожий сценарій з російським лідером Владіміром Путіним? На відміну від Лівії чи Югославії, Росія є ядерною країною і постійним членом Ради Безпеки ООН. Вона може блокувати будь-яке розслідування справи проти неї. Хоча це не врятує її від режиму санкцій. Поки що становище Путіна в Росії досить міцне. Криза і санкції, але більше падіння цін на нафту та газ, підточують сили російського імперського монстра. Проте запас міцності ще існує. Уявити, щоб Путін визнав факт причетності Росії до знищення Боїнга 17 липня 2014 року, означає визнання ним факту збройного вторгнення в Україну. На це російська влада ніколи не піде. Так само сумнівно, що в Росії переможе опозиція, якої, до речі, фактично не існує. А це означає, що Путін має мінімальні шанси наслідувати долю Слободана Мілошевича.
Більш реальним є сценарій, схожий на долю Муамара Каддафі. Але коли він може реалізуватися, невідомо. Крім того, Європа побоюється фази нестабільності на обширних територіях РФ. І може бути не рада падінню режиму Путіна. Є сумніви щодо того, чи наважиться міжнародний суд заявити про причетність вищого керівництва Росії до злочину. Він може лише обмежитися виконавцями. Але не вказати, чому стали можливими такі пересування російського «Буку» з-під Курська на територію України. Хоча всім зрозуміло, що вони не могли відбутися без благословення Путіна.
Дивує в цій ситуації пасивність української влади і українського зовнішньополітичного відомства. Адже це привід довести російську агресію проти України і вимагати від Росії деокупації територій та компенсації за агресію. Але офіційний Київ мовчить. Президент і коаліція уникають формулювань про російсько-українську війну, замінивши її абревіатурою АТО. Розривати дипломатичні відносини теж не хочуть. В такій ситуації Україні навряд чи вдасться максимально скористатися з ситуації міжнародного осуду Росії. Для цього треба політична воля, якої у правлячої верхівки замало.
Святослав Ворон для replyua.net