Українська економіка після серйозного падіння у 2014 – 2015 роках на майже 20% і стагнації у 2012 – 2013 роках продовжує перебувати у стані коми. Незначне офіційне зростання ВВП за перше півріччя на 0,8% свідчить не про її відродження, а про глибину попереднього падіння. Чому ж економіка ніяк не може вийти з хворобливого стану?
Попередній прем’єр-міністр Арсеній Яценюк любив хизуватися своїми глибокими знаннями у сфері економіки. Підконтрольні ЗМІ створили йому образ такого собі вундкеркінда-камікадзе, який здатний виконати складні реформи в максимально короткі терміни і перезапустити українську економіку на нову модель розвитку. Але, як показала історія, надії про Яценюка-спасителя виявилися примарними. Яценюк пішов і зник з політичного простору України. Хоча його політична сила продовжує керувати і бути одним з чільних членів коаліції. За час його урядування економіка за два роки впала на 20%. А промислове виробництво – майже на чверть. Коли до влади прийшов уряд Гройсмана, здавалося, що далі падати вже нікуди. Дно пройдено і почнеться економічне зростання. Але, як свідчить статистика, відродження української економіки відбувається дуже мляво і невпевнено. Не дивно, що воно не відчувається населенням. Якщо такі темпи економічного розвитку будуть у нас надалі, то до рівня 2013 року (який високим назвати ну ніяк не можна) треба буде йти десять років. Тобто лише у 2025 році економіка досягне показників 2012 – 2013 років.
Але світ не стоїть на місці. Він рухається вперед. Поки Україна завдяки недолугим правлячим елітам та олігархам у владі буде вибиратися з прірви, інші країни виходитимуть на якісно новий рівень розвитку. І ми знову опинимся в статусі економічно відсталої держави. Вже зараз ВВП значної кількості країн Африки більший як в України. А що буде за десять років? Для більшості українців чудово зрозуміло, що закласти надійний та міцний фундамент для стійкого економічного зростання неможливо без системних змін та ліквідації олігархічно-кланової сировинної моделі розвитку держави. Одними з основних вимог Революції гідності були вимоги соціальної справедливості та усунення олігархів від влади. На жаль, значна частина суспільства про це швидко забула, проголосувавши за президента-олігарха. Коли Арсеній Яценюк став прем’єром, він любив говорити про те, що потрібні рішучі і кардинальні реформи. Що далі так тривати не може. Що українська економіка хвора на структурні деформації. «Камікадзе» навіть намагався вдавати з себе борця з олігархами, які засіли в парламенті і які критикують його «чесний прозорий і некорупційний уряд».
Як показав час, Яценюк зовсім не боровся з засиллям нуворишів у політиці. Навпаки, його політика була спрямована більше на збереження старої економічної системи без структурних змін. Команда «Народного фронту» та і вся коаліція були більше зацікавлені в тому, що підлаштувавти старі корупційні схеми під нові реалії, а не знищити їх. Яценюк не посадив жодного олігарха. Не позбавив їх незаконно набутого майна, стратегічних підприємств та інших багатств. Не відсторонив від державної годівниці. Не розібрався з офшорами і ухилянням від сплати податків. Навпаки, він знайшов з ними спільну мову. І, як стало відомо ЗМІ, проводив таємні зустрічі з Ринатом Ахметовим. Саме уряд Яценюка ввів 1,5% податок з доходів українців. Але водночас відмовився ввести додатковий податок з доходів мільйонерів. З пануванням монополій в галузях економіки ніхто також боротися не збирався. Дуже скоро стало зрозуміло, що влада працює не так в інтересах українців і широких верств населення, як в інтересах кланів. Бо не треба великого розуму аби підняти тарифи на комунальні послуги. Так само не треба надмірних зусиль, щоб відпустити ціни і опустити курс національної валюти. І випрошувати гроші в МВФ. А от зробити так, щоб громадяни відчули на собі економічне зростання і зберегти стабільність – для цього дійсно треба реальні реформи, а не балачки.
Володимир Гройсман, ставши прем’єром, погрожував показати «як треба працювати по-новому». Пройшло вже майже півроку, а його обіцянки залишилися пустими хоча і красивими словами. Складається враження, що прем’єр більшу увагу приділяє словесному оформленню своєї діяльності та обіцянкам, ніж практичним результатам. За планами Кабміну Гройсмана, у 2017 році українська економіка може зрости на 3%. Ця цифра доволі невисока. А, враховуючи глибину попереднього падіння, вона мізерна. Хоча ніхто не гарантує, що економіка зростатиме навіть на стільки відсотків. Що гарантовано виросте, так це державний борг. Він, за планами бюджету-2017 року має збільшитися на 14,3% і досягти 1 трильйона 716 мільярдів гривень. загалом же державний та гарантований державою борг виросте до 2 трильйонів 296 мільярдів гривень. Це становить майже 89% ВВП.
Також має зрости інфляція. Індекс споживчих цін у середньому до 2016 року зросте на 12,7%. Виходить, що ціни зростатимуть знову швидше мінімальної зарплати, ріст якої запланований на рівні 10%. Надмірне завищення плану дохідної частини свідчить про те, що нинішній уряд буде використовувати традиційні інструменти «Кабміну Яценюка» для його виконання: девальвація гривні, інфляція, зростання тарифів, затримка відшкодування ПДВ, переплати податків та зборів до бюджету. Основна проблема в тому, що бюджет надзвичайно "роздутий" і виконати його в умовах діючого податкового законодавства та різноманітних "офшорних прогалин" просто неможливо. Тому у всіх дискусіях навколо бюджету треба насамперед говорити про потребу запровадження соціально-справедливої податкової системи та потребу реальної боротьби проти ухилення від сплати податків наближеними до олігархів влади задля належного наповнення бюджету.
Аналізуючи роботу уряду Гройсмана можна стверджувати, що основна перешкода на шляху до динамічного і стало економічного зростання лежить не так в площині зовнішньої загрози, як в площині впертого небажання влади змінювати правила гри. Поки олігархи впливатимуть на рішення уряду і розподіл фінансових потоків, якісний розвиток економіки України неможливий. Все більше фактів свідчать про те, що без глибокої трансформації і ліквідації монополістично-кланових груп, які панують в різних секторах держави, Україна втрачатиме історичний час і залишатиметься радше сировинним придатком, ніж сучасною високотехнологічною країною світу.
Святослав Ворон для replyua.net