В Україні стартувала реформа з децентралізації, яка дала поштовх новій серії виборів до місцевих громад. У грудні цього року по всій території країни пройшли вибори сільських, селищних і міських голів та депутатів новостворених громад. Звісно, ці вибори не є загальноукраїнськими. Більшість громад поки що так і не сформовані. В деяких лише триває процес об’єднання. А інші ворогують між собою або не хочуть приєднуватися до тих чи інших населених пунктів. Все ж, вибори цього року відбулися вже в кількох сотнях об’єднаних громад. При чому їх пік припав на 4 і 18 грудня цього року. А значить можна зробити деякі висновки і оцінити специфічні риси виборчих кампаній.
У зв’язку з утворенням повноцінних громад, посилилась увага до виборчого процесу з боку різних партій. Вибори у селах і селищах чи містечках перестали бути аполітичними і стали певним змаганням політичних сил між собою. З іншого боку, партійність кандидатів на посаду голови об’єднаної громади є дуже умовна. Більшість кандидатів як на посади голів, так і бажаючих стати депутатами громад, набиралась за оголошеннями або ж виходячи з принципу відомості певної особи в конкретному населеному пункті. З цього приводу навіть виникали кумедні ситуації, коли «Батьківщина» і «Блок Порошенка» в деяких областях не могли поділити кандидатів між собою. А також присвоювали переможця-самовисуванця до власної політсили. Самовисуванці на цих виборах природньо стали основною категорією претендентів на виборні посади. Така вже особливість виборів в невеликих громадах. Там людину більше оцінюють за її відомістю серед мешканців, за конкретні риси характеру і дієвість. А от на партійний бренд увагу звертають значно менше. Тому місцеві вибори можна назвати виборами самовисуванців. Тільки от проблема в тому, що не всі ті, хто назвався самовисуванцем, насправді є ним. Деякі кандидати, які підтримувалися певною політичною силою, свідомо йшли на вибори як самовисуванці, надіючись на кращий результат.
Ці вибори також показали, що в Україні довіра до влади і парламентських партій перебуває на низькому рівні. Більшість висуванців від партій, які входять до складу коаліції або ж мають фракції у стінах Верховної Ради, не змогли продемонструвати видатних результатів. А «Народний фронт» Яценюка, як і на місцевих виборах 2015 року, фактично самоусунувся від виборчого процесу. З іншого боку, вибори до громад показали, що люди часто вірять у різні дрібні або регіональні політпроекти, як було і раніше. Це і «Наш край», «Агарна партія», УКРОП та інші. Але все ж таки не потрібно на основі результатів виборів до об’єднаних громад робити висновки про реальну підтримку тієї чи іншої політсили у випадку виборів до Верховної Ради. Що можна робити, так це відзначити основні проблеми, які виникли під час виборчої кампанії і їх вплив на результат.
Насправді місцеві вибори до громад, попри їх низовий рівень, відзначилися запеклим протистоянням та низкою скандалів. Потік компроматів, чорний піар, сварки і дискусії, підкуп і шантаж, порушення під час голосування – усе це мало місце під час виборчої кампанії. Виявилося, що проблеми, які раніше більше фіксувалися під час виборів на мажоритарних округах, тепер перенеслися на низовий рівень. А все тому, що ніхто в нас і не збирався карати за підкуп виборців, за різні порушення законодавства і інші моменти. На жаль, останні вибори показали, що проблема голосування за гречку з України нікуди не зникла, а навпаки ще більш розквітла на фоні економічної кризи і зубожіння населення. В деяких громадах підкуп виборців був явним. В інших – менш помітним чи майже відсутнім. А у третіх за голос виборця шляхом підкупу могли навіть змагатися конкуренти. Схема підкупу на цих виборах доволі проста. Вона працює за принципом мережевого маркетингу і полягає в пошуку людей, готових проголосувати як слід та отримати за це 200 – 400 гривень. Оскільки чимало мешканців сіл мають проблеми з заробітками, така схема непогано працює. І дає певний результат. Тим, хто вдається до підкупу, не обов’язково вести агітацію чи доводити якісь програмні засади. Їм просто потрібно підшукати необхідну кількість виборців, готових взяти участь у схемі. Перемагає тут не агітація, а простий математичний підрахунок і несвідомі виборці, які візьмуть гроші чи інше матеріальне заохочення і прийдуть на дільницю. Цікаво, що про такі методи агітації відомо багатьом. Але ніяких контрдій з боку правоохоронців не було помічено.
Якщо і далі залишити стару виборчу систему і не приймати новий закон про вибори на пропорційній основі, то в Україні якісної зміни правлячих еліт не відбудеться. Так звані «благодійні фонди», під прикриттям яких і здійснюється підкуп виборців, стали справжньою проблемою нашої держави. Замість того, щоб заборонити їх діяльність під час виборів і карати організаторів та тих, хто бере гроші, продаючи свій голос, поліція і прокуратура робить вигляд, що нічого не відбувається. Свого часу Івана Франка двічі не обрали депутатом селяни, які продалися за горілку та ковбасу. Як бачимо, на початку 21-го століття свідомість багатьох залишилась на такому ж рівні. В цьому і причина низького рівня життя та бідності України. Протидіяти нечесним методам виборчої агітації можуть лише особи з високим авторитетом у конкретних громадах, які мають серйозний вплив на суспільну думку. Щоправда, за такими авторитетами на цих виборах розгорнулося справжнє полювання. Адже деякі партії будь-що хотіли бачити їх у своїх рядах. Загалом же вибори чітко показали недоліки виборчого процесу, які потрібно виправляти, якщо ми знову не хочемо обрати у парламент тих, в діяльності яких швидко розчаруємося.
Святослав Ворон для replyua.net