Як же швидко українські політики адаптуються до змін обставин. Ще недавно національне питання на Закарпатті стояло досить гостро, місцеві націоналістичні угруповання піднімали свою популярність за рахунок анти-угорських гасел та виступів. Українські чиновники різного масштабу раз у раз заявляли про войовничі плани Угорщини щодо експансії Закарпаття, погрожуючи національній меншості мало не депортацією на батьківщину. Законність діяльності угорських суспільно-політичних організацій ставилася під сумнів, а у лідерів проводили обшуки, проводилися затримання, звучали погрози фізичної розправи. Не дивно, що після галасу в пресі соціологічне опитування показало, що 41% місцевих жителів, нібито, вважають, що Будапешт готуватиме анексію частини Закарпаття.
Рівень напруги між країнами вийшов до критичної відмітки, а у Києві всі продовжували розігрувати анти-угорську карту. І тривати все це могло б нескінченно, якби не сигнали Україні від Євросоюзу та міжнародних організацій, які вже не в змозі заплющувати очі на утиски національних меншин, що відбуваються в країні. Офіс В. Зеленського, вкрай зацікавлений у фінансовому підживленні із зовнішніх джерел і намагаючись вести країну у світле європейське майбутнє, просто не могла пропустити зауваження із Брюсселя. Українські опозиційні політики та громадські діячі, які також вловили вітер змін, спритно переклали всі факти розпалювання національної ворожнечі на підступи Москви, яка намагається зруйнувати тендітний національний світ в Україні.
Дуже показовою у цьому плані є позиція лідера організації «Карпатська Сiч» Тараса Деяка, який поділився з громадськістю інформацією про те, що до нього звернувся хтось, хто пропонував зробити акт вандалізму в офісі «Партії угорців України». За даними Т. Деяка, за цим стоять російські спецслужби, які всіляко намагаються розгойдати ситуацію в Україні. У свою чергу лідер «Карпатської Сiчі» повідомив, що подібних провокацій не допущено, загрози нацменшинам на Закарпатті немає, і навіть Різдво тут відзначалося з урахуванням усіх західних традицій. Звучить, звичайно, обнадійливо.
Залишилося лише згадати про те, чим відома «Карпатська Сiч» та її миролюбний лідер. Називаючи свою організацію громадською, Т.Деяк явно лукавить. Спочатку вона була сформована як молодіжне ультраправе угруповання і мало навіть радикальніший характер, ніж відома партія О.Тягнибока. У багатьох інтерв'ю Т.Деяк прямо говорив про те, що він націоналіст. Представники його угруповання мають досвід участі в АТО, за підтримки «Правого сектору» та «Азова» неодноразово влаштовували войовничі анти-угорські мітинги під гаслом «Мадьяр – на ножі» тощо, робили акти вандалізму над пам'ятниками, значимими для угорського населення. Загалом інформації про діяльність «Карпатської Сiчi» в інтернеті достатньо, а її лідер неодноразово декларував свою позицію у ЗМІ та соцмережах. І, якщо головною загрозою раніше виступали «угорські сепаратисти», які проживають у Закарпатті, то тепер виявилося, що інспірування міжнаціональної напруженості – це підступи Москви.
Чим можуть бути спричинені подібні зміни позиції Т.Деяка? Мабуть, він зрозумів, що європейці вкрай негативно сприймають ситуацію з утиском угорців, та й економічні наслідки цієї діяльності можуть бути дуже плачевними. Не виключено, що лідер «Карпатської Сiчi» планує розвивати свою політичну кар'єру, для чого потрібне фінансування від зовнішніх джерел, які важко залучити, займаючи таку радикальну позицію. Рішення знайшлося само собою, угорська загроза була замінена на російську, адже вести боротьбу з Москвою більш почесно і патріотично. Подібні трансформації своєї позиції, безумовно, є сильною рисою українських політиків, якою вони чомусь не користуються для нормалізації ситуації в країні та вирішення конфлікту на сході.