За роки незалежності українців привчили до того, що владу потрібно обирати. Суспільство пройшло багато таких виборчих кампаній. Обирали президентів та нардепів. Змінювався склад уряду, призначалися і звільнялися прем’єр-міністри. З поверхового погляду ніби все нормально. Справжнє торжество демократії та можливість обирати владу серед величезної кількості партій і політичних проектів та серед немалої кількості кандидатів у президенти. Але реальність виявилася трохи іншою від зовні демократичного та рівноправного фасаду. Те, що в Україні діє Конституція, закріплено поділ влади та законодавчо гарантовано вільну політичну конкуренцію і справедливі, чесні вибори не дає бажаного ефекту для країни. Вже скільки раз українці обирають владу, ведуться на солодкі обіцянки політиків або й купуються різними «благодійниками». А потім вкотре нарікають: ах яка ж погана ця влада. І мріють про нові вибори та нову країну. Але може причина не в цьому. Не в поганій владі, яка не влаштовує суспільство. А в тому, що її чомусь обирає населення. Може треба розібратися, чому з поміж великої кількості гравців на політичному полі України до влади переважно приходять одні і ті самі. Або ж з різними обличчями, але з однаковим світоглядом.
Коли сьогодні значна частина українців хоче нових виборів та перезавантаження органів влади, які не виправдали високих очікувань суспільства після Революції гідності, слід подумати над тим, що не так в українській системі виборів. Який сенс призначати нові дострокові вибори, якщо у парламент знову прийдуть старі політичні сили. Або перефарбовані пристосуванці, які перескакують з одної партії в іншу чи створюють нові політичні проекти. Від цього краще жити точно не стане. Реформи не відбудуться. З корупцією ніхто не буде вести боротьбу. Ну хіба що для показовості арештують кількох другорядних посадовців. Ми вже це все проходили. Впевнений, що українцям осточортіло коли нова влада робить те саме, що й попередня. Або просто домовляється з минулим політичним бомондом про непереслідування. Українські політичні еліти мають одну погану особливість. Вони дуже тісно переплетені різними зв’язками і мислять схожими категоріями. І ці зв’язки допомагають втримуватися на верхівці олімпу, не зважаючи на різні катаклізми. На жаль, правлячі в Україні еліти єднає не лише бажання влади. Вони також об’єднані старим світоглядом, який не відповідає потребам сучасності. Багато з можновладців досі належить до старої радянської партеліти або ж вийшли з цього середовища. Інша частина – це типові нувориші, які збагатилися на різних схемах і опанували різні корумповані потоки. Або присіли на держзамовлення. Їх не цікавить ідея побудови процвітаючої держави. Їх інтереси не вимірюються національними інтересами. Вони набагато приземленіші та пов’язані з власними кишенями і власним добробутом. Ця вузькість та примітивність мислення еліт зверху не дозволяє Україні вже 26-ий рік стати на шлях впевненого розвитку. Ми просто тупцюємо на місці. Робимо то крок вперед, то два назад. Енергія нації здатна на пориви і революції. Але потім на виборах народ знову обводять навколо пальця.
Ті, хто перебуває при владі в Україні, не даремно звикли переписувати виборче законодавство під кожну виборчу кампанію. Якби в Україні були чіткі правила гри і відповідальність за підкуп виборців та інші види злочинів, які впливають на результат голосування, можливо б влада у нас була зовсім іншою. Але про це лишається лише мріяти. Так, у далекому 1994 році Верховна Рада обиралась за суто мажоритарною системою. При чому, щоб стати депутатом, потрібно було набрати понад 50% голосів виборців. У 1998 році правила гри змінилися. Тепер нардепів вже обирали за змішаною системою. Половину – за пропорційною, а іншу половину – за мажоритарною системою відносної більшості. Прохідний бар’єр для партій та блоків тоді встановили на рівні 4%. У 2002 році виборча система не змінилася. А вже у 2006 році знову зазнала змін. Тоді парламент стали обирати суто на пропорційній системі. Прохідний бар’єр знизили до 3%. Позачергові вибори у 2007 році також відбувалися за аналогічним законодавством. Однак, з приходом до влади Віктора Януковича, «регіонали» вирішили змінити виборче законодавство на свою користь. У Партії регіонів та її сателітів у парламенті, з яких сформувалася прорегіональна більшість під уряд Азарова у 2010 році, було багато представників олігархату. Янукович вирішив, що зміна виборчої системи на змішану дасть більше можливостей для перемоги і узурпації влади. Тому вибори 2012 року пройшли вже за змішаною системою. 225 депутатів обиралися у загальнодержавному виборчому окрузі. А решта 225 – у мажоритарних округах. Прохідний бар’єр для партій підняли до 5%. Нова влада, яка прийшла до керма держави у 2014 році, не спромоглася змінити виборче законодавство та скасувати змішану виборчу систему. Це стало наслідком небажання мажоритарників втрачати свої «прикормлені» округи. Але відсутність політичної волі до змін правил гри дорого коштувала Україні.
Сьогодні ми живемо в дивний час. З одного боку нам кричать про рішучі реформи. З іншого важко побачити реальні наслідки реформ. Але ще гірше, що державі загрожує консервація старої політичної еліти, яка лише формально оновилася. Старе виборче законодавство, прийняте ще за часів панування Партії регіонів, спричинилося до появи цілої касти мажоритарників-«благодійників», які окупували свої округи та пройшли у парламент. Зрозуміло, що Януковичу такі особи були потрібні. Але після Революції гідності в цій царині нічого не змінилося. Тому маємо те, що маємо: засилля олігархів у стінах Верховної Ради. У нинішньому складі парламенту точаться запеклі дебати про необхідність зміни виборчого законодавства. Пропонується два варіанти виборчих кодексів, які мали б на меті стабілізувати виборчий процес і не допустити постійних змін правил гри в угоду тій чи іншій владі перед новими виборами. Але ці проекти застрягли у стінах парламенту. Як і чотири законопроекти про вибори нардепів. Виникла патова ситуація. Суспільство та частина депутатів розуміє, що виборчу систему треба міняти. Бо нові вибори за старої системи не принесуть якісного оновлення парламенту. Але велика частина нардепів принципово проти змін. Їх можна зрозуміти. Вони вже звикли до діяльності «благодійних» фондів, які допомагають стати нардепом. Якщо ж мажоритарка буде скасована, то потрапити в парламент стане значно важче. Напевно, для України більш оптимальною була б пропорційна виборча система з закритими чи відкритими виборчими списками. Але проти цього виступає велика кількість парламентарів. Однак, сама головна проблема, яка заважає якісно змінити українську владу полягає в тому, що ніхто не несе відповідальності за порушення на виборах. В результаті, користуючись бідністю і низьким рівнем свідомості частини суспільства, на виборах часто перемагають особи, які не мали б ніяких шансів в державі, де діють норми закону і де за підкуп карають. Тож питання полягає радше у зміні правил гри з одночасною революцією свідомості народних мас. Без цих двох моментів можна проводити багато виборів. Але результативність роботи нової влади так і не зазнає суттєвих змін.
Святослав Ворон для replyua.net