До дня виборів до Державної думи Російської Федерації залишився лише тиждень часу. Особливої інтриги щодо їх результатів немає: до вищого законодавчого органу, вочевидь, як і раніше, пройдуть провладні сили. По-перше, свідомість більшості росіян продовжує знаходитись під владою кремлівської пропаганди, а по-друге, російське керівництво давно усвідомило ту істину, що важливо не те, як проголосують виборці, а те, як ці голоси будуть підраховані.
Проте є все таки один аспект виборів 18 вересня, який робить цей захід особливо важливим для російської влади. У виборах до Державної думи вперше візьмуть участі жителі Криму – півострова, анексованого Росією в березні 2014 року. Участь Криму у загальноросійських виборах – важливий крок на шляху до легітимізації приєднання цієї території. Адже поки населення анексованого Криму не бере участі у виборах влади, півострів залишається просто окупованою територією, а не частиною держави. Долучення Криму до загальноросійського голосування – важлива символічна демонстрація інтеграції окупованих земель із рештою Росії. Окрім цього, висока явка кримчан на виборчих дільницях – аргумент для світової спільноти, свідчення повної підтримки місцевим населенням «возз’єднання» із Москвою.
Для забезпечення явки в Криму окупаційна влада використовує всі наявні у неї важелі впливу. Як заявила в ефірі телеканалу «112» голова Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник, адміністрація Аксьонова почала вдаватися до шантажу. Людей змушують іти на вибори під загрозою звільнення або зниження заробітної плати. Дії путінського режиму починають нагадувати аналогічні заходи сталінського Радянського Союзу, що мали місце рівно сімдесят років тому.
Територія Західної України була приєднана до СРСР згідно так званого «Пакту Молотова-Ріббентропа» 23 серпня 1939 року – договору між Москвою та Третім Рейхом, що містив секретний протокол, в якому йшлося про розподіл сфер впливу у Східній Європі. 1 вересня 1939 року гітлерівські Збройні сили вторгаються до Польщі, а 17 вересня кордон суверенної держави перетинає Червона армія. Західна Україна, що раніше належала Польщі, опиняється окупованою радянськими військами. Місцеве населення спочатку вітає радянських солдатів як визволителів, але вже дуже швидко радість змінилася на розчарування та страх. За період до червня 1941 року галичани та волиняни сповна відчули на собі всі «принади» нової влади, такі як колективізація, масові репресії та депортації. Прихід нових окупантів – німецьких – більшість населення не сприймала як трагедію.
Влітку-восени 1944 року Червона армія вибила німців із Західної України. 9 травня 1945 року війна в Європі завершилася капітуляцією Третього Рейху. Проте повного контролю над територією Західної України радянській владі досі не вдалося встановити. Опір місцевого населення проти радянської окупації очолила Українська Повстанська Армія. 10 лютого 1946 року в СРСР мали відбутися перші післявоєнні вибори до Верховної Ради. Ці вибори мали стати демонстрацією єдності «радянського народу». Інформація про бойкотування виборів переважною більшістю населення Західної України могла просочитися на Захід і завдати шкоди іміджу сталінської держави. Поставити під сумнів право воєнної наддержави – переможниці світової війни – на володіння анексованою територією на той час реально не міг ніхто, але пропаганда що зараз, що й тоді означала дуже багато.
Сталін дає початок операції, що увійшла до історії під кодовою назвою «Велика блокада». До 10 лютого у кожний населений пункт шести областей Української РСР – Станіславської, Львівської, Дрогобицької, Тернопільської, Волинської і Рівненської – були введені гарнізони внутрішніх військ НКВС. Залежно від кількості населення того чи іншого села чисельність гарнізону становила від 25 до, в окремих випадках, півтисячі військових. Допомогу військовим мали надавати бійці так званих «винищувальних батальйонів» (в народі – «яструбки»), куди, найчастіше під загрозою виселення до Сибіру, мобілізували місцевих мешканців. Метою операції «Велика блокада» було відрізати українських повстанців від місцевого населення, здійснити захист виборчих дільниць та силою заганяти туди виборців.
Всього, за підрахунками істориків, для здійснення операції було задіяно близько 585 тисяч багнетів. Це військовослужбовці Червоної армії, внутрішніх і прикордонних військ НКВС, «винищувальних батальйонів», співробітники оперативних органів. Для порівняння, на території Станіславської області (нинішня Івано-Франківська), згідно із документами, діяло 2655 повстанців УПА округи «Говерля». Проти цієї кількості повстанців СРСР зосереджував 132 тисячі силовиків. Зрозуміло, що за такого співвідношення шансів у повстанського руху на зрив таких потрібних Сталіну виборів практично не було. Вибори 10 лютого 1946 року відбулися на всій території Західної України. Людей зганяли на виборчі дільниці погрозами, де їм вручали бюлетені з уже проставленими у потрібних місцях галочками. Офіційно явка мешканців Західної України на сталінських виборах склала 99,7 %. Цифра, без сумніву, намальована. За підрахунками повстанців, реальна явка становила близько 45%. У будь-якому разі, окупаційній владі вдалося досягти свого.
За сімдесят років ситуація дещо змінилася, але не надто суттєво. Вибори – 2016 для Путіна виконують ту ж саму функцію, що й вибору – 1946 для Сталіна. Це знаряддя пропаганди та легітимізації окупації. Сімдесят років тому для досягнення потрібного результату на виборах тоталітарному режимові знадобилося використати півмільйона озброєних військових, сьогодні для цього достатньо мати контроль над кількома телевізійними каналами. Тому головною інтригою залишається те, яку явку «намалює» окупаційна виборча комісія. Сподіваємося, що їм стане глузду принаймні не перевищити цифру 100%.
Максим Омельченко для replyua.net