У п’ятницю, 9 вересня, в Києві відбулася чергова зустріч президента України Петра Порошенка із Ламберто Дзанньєром – генеральним секретарем ОБСЄ. Як повідомляє прес-служба голови держави, темою обговорення на зустрічі стало питання про розгортання на Донбасі озброєної поліцейської місії ОБСЄ. Як зазначив у розмові із іноземним гостем Петро Порошенко, «необхідно максимально використати потенціал Організації для припинення брутального порушення прав українських громадян на окупованих територіях».
Як ми пам’ятаємо, тема поліцейської місії ОБСЄ на Донбасі вперше з’явилася в українському інформпросторі ще більше року тому. Із того часу з періодичністю в середньому раз на місяць ми слухаємо заяви українських високопосадовців про досягнення нових домовленостей щодо введення цієї «рятівної» місії. Чи справді озброєна поліцейська місія ОБСЄ так необхідна Україні? На цю тему вже встигло висловитися чимало військових та політичних експертів. Я пропоную звернутися до історії, адже Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) існує вже більше сорока років і збройний конфлікт на Донбасі далеко не перший, до вирішення якого докладала руку ця структура.
Вперше поліцейська місія ОБСЄ була задіяна у Боснії та Герцеговині, де на початку 90-х років тривала найкровопролитніша війна в новітній історії Європи – Боснійська. Незалежна Боснія і Герцеговина з’явилася після розпаду Югославії у 1992 році. Одразу після проголошення незалежності розпочався конфлікт між новоствореною державою та сепаратистським утворенням на її півночі та сході – «Республікою Сербською». Війна продовжувалася майже чотири роки і її жертвами стали 110 тисяч осіб. Конфлікт вдалося припинити тільки після введення на територію країни військ НАТО чисельністю 60 тисяч солдатів. Згідно із Дейтонською мирною угодою, Боснія і Герцеговина мала складатися із двох частин – «боснійської» і «сербської». Серби отримали 49% території держави, житель якої за бажанням міг бути або громадянином Боснії і Герцеговини, або Республіки Сербської. Повноваження центральних органів влади були дуже обмеженими, реальна влада належала регіональним органам. Значною мірою саме на цю «боснійську схему» врегулювання конфлікту Захід спирається при розробці шляхів вирішення війни на сході України. «Поліцейські» ОБСЄ були введені вже після завершення війни – у грудні 1995 року. Помітної ролі у процесі встановлення миру вони не відіграли, адже сили ОБСЄ були незмірно малими у порівнянні із силами НАТО, введеними до Боснії раніше. Функції поліцейської місії переважно зводилися до спостереження за діяльністю місцевих органів правопорядку.
Схожим чином можна охарактеризувати роль поліцейської місії ОБСЄ під час конфлікту в Косово. Війна між Союзною Республікою Югославією та албанськими сепаратистами завершилася після прямого втручання військ НАТО, а поліцейську місію було введено лише в червні 1999 року, коли бойові дії вже припинилися. Завдання «поліцейських» у Косово, згідно із офіційним веб-сайтом ОБСЄ, полягали в «моніторингу роботи центральних і муніципальних інституцій та наданні порад щодо покращення їх функціонування».
Аналогічна ситуація відбулась у Македонії в 2001 році. Конфлікт між македонцями та албанськими сепаратистськими групами був вирішений шляхом вводу до зони бойових дій 3,5-тисячного військового контингенту НАТО. Місія «поліцейських» ОБСЄ ставила перед собою доволі скромні цілі: «підтримка комунікації між політичними представниками, цивільними членами суспільства, релігійними лідерами та правоохоронними органами».
На теренах СНД поліцейська місія ОБСЄ застосовувалася лише одного разу – у 2010 році, після міжетнічного конфлікту в місті Ош на півдні Киргизстану. Тоді в зону конфлікту було введено 52 «поліцейських», що відбулося також після закінчення безпорядків та припинення конфлікту силами киргизьких військових. Як бачимо, функції озброєної поліцейської місії ОБСЄ завжди зводилися до допомоги місцевій владі та правоохоронним органам переважно шляхом проведення консультацій та спостереження за дотриманням законності. Поліцейська місія ОБСЄ завжди вводилася тільки після повного припинення вогню усіма сторонами конфлікту. В більшості випадків «поліцейські» діяли у парі із миротворчими контингентами НАТО, де саме останні здійснювали «примус до миру» збройною силою, а перші мали допомагати цей уже досягнутий реальний мир закріплювати.
На даний момент ситуація на сході України різко відрізняється від тих ситуацій, з якими мали справу поліцейські місії ОБСЄ. В так званій «зоні АТО» продовжуються бойові дії із застосуванням бронетехніки та важкої артилерії. За даними «Інформаційного спротиву», на озброєнні так званої «армії Новоросії» знаходиться близько 600 танків, 1430 – 1450 одиниць іншої броньованої техніки, 770 одиниць артилерії, в тому числі 250 – 280 реактивним систем залпового вогню. Для порівняння, за даними журналу «Эксперт», Збройні сили Франції мають на озброєнні 423 танки, Німеччини – 408, Великої Британії – 407. За таких умов заяви про розгортання поліцейської місії ОБСЄ на Донбасі, яке начебто має ось-ось відбутися, є лише елементами певної політичної гри. Українське керівництво таким чином прагне черговий раз продемонструвати Заходу свою «миролюбність» і викрити підступність ворожої сторони, що не здатна підтримати жодних мирних ініціатив (керівники так званих «ДНР» і «ЛНР» заявляють, що у разі вводу місії будуть ставитися до «поліцейських» ОБСЄ як до окупантів). З іншого боку, на думку українського керівництва, такі «меседжі», як переговори про розгортання поліцейської місії, мають спонукати «західних партнерів» до більш активної участі у вирішенні конфлікту на сході України.
Нескінченні переговори українських високопосадовців із чиновниками ОБСЄ щодо поліцейської місії відповідають логіці політичної та дипломатичної гри, яку веде керівництво України. Проте звичайним громадянам не варто аж надто покладатися на «поліцейських» із ОБСЄ. Ці хлопці зазвичай не з’являються там, де досі стріляють. А стрілянина на Донбасі припиниться ще нескоро…
Максим Омельченко для replyua.net