Заява міністра закордонних справ Франції Жан-Марка Еро про те, що під час нормандської зустрічі її учасники будуть наполягати на «детальних зобов'язання» України зі статусом Донбасу і календарем виборів на окупованих територіях вже сприймається як показник того, що в Берліні Франція і Німеччина разом з Росією будуть тиснути на Україну, вимагаючи від неї якомога швидше втілити в життя політичну частину Мінських домовленостей. Про це на своїй сторінці в Facebook пише відомий журналіст Віталій Портніков, передає replyua.net.
«Ніхто не звернув увагу на те, що той же Еро говорив про необхідність подальшого розведення військ і «щирості». Як і на те, що президент України Петро Порошенко, коментуючи в Осло майбутню зустріч лідерів країн «нормандського формату», теж говорив про календар і «дорожню карту» - спочатку виведення окупаційних військ і звільнення заручників, і лише потім – реалізація політичного пакету. З цією послідовністю на Заході ніхто особливо не сперечається. І вже точно ніхто не зможе нав'язати Україні імітацію демократичних процесів на Донбасі – тобто проведення виборів в присутності окупаційного контингенту. Більш того, президент в Осло нагадав, що закон про особливий порядок управління окремими районами Донецької і Луганської областей вже прийнятий українським парламентом і не вимагає яких-небудь додаткових процедур, крім однієї – проведення чесних виборів на Донбасі», – написав Портніков.
На його переконання, сам це не може дозволити собі Путін. Тому що в разі проведення чесних виборів на Донбасі він втрачає контроль над окупованим регіоном раз і назавжди. Більш того, коли західні політики говорять про чіткий календар політичних процесів на Донбасі, вони не можуть вимагати від України графіка, затвердженого в односторонньому порядку. Тому що в тих же Мінських угодах чорним по білому написано, що питання проведення виборів є питанням діалогу. Цей діалог між представниками України і так званих «народних республік» проходить в Мінську вже півтора роки і досі не привів до яких-небудь відчутних результатів з однієї простої причини: Москві і її маріонеткам чесні вибори не потрібні. Всі пропозиції протилежного боку по проведенню виборів включали в себе статті, що значно обмежують в правах мешканців окремих районів – аж до неможливості голосувати за українські політичні партії та отримувати рівний з іншими українськими громадянами доступ до інформації. Чесними такі вибори не зможе визнати ніхто – ні Київ, ні Париж, ні Берлін, наголосив журналіст.
«Справа навіть не в чесності виборів. Ми дуже часто говоримо про те, що якщо слідувати букві Мінських угод в результаті їх безумовного виконання на нашій території з'являться райони, які будуть «рівніші за інших» з точки зору повноважень місцевої влади – аж до права самостійно формувати якусь «народну міліцію». І виглядає це, поза всяким сумнівом, дико – тому що абсолютно неясно, чому жителі Донецька повинні мати в нашій країні права, відмінні від прав жителів Маріуполя, Краматорська, Тернополя чи Бердичева. Але ми забуваємо, що з точки зору російських інтересів це виглядає не менш дико. Тому що в разі виконання Мінських угод «ДНР» та «ЛНР» повинні зникнути так, ніби їх ніколи і не було. У Мінських угодах про «народні республіки» немає жодної згадки. І тоді виходить – за що боролися?», – задається питанням Портніков.
Тоді виникає питання – про що тоді домовлятися в Берліні? На це питання є дві відповіді. Перша, найбільш реалістична – ні про що. Просто після провалу паризької зустрічі з Олландом Путіну необхідно продемонструвати, що він не перебуває на Заході в ізоляції, що з ним хочуть розмовляти і запрошують його до європейських столиць – між іншим, приїзд до Берліна для Путіна буде першим після анексії Криму. Переговори закінчаться так само, як вони і завершувалися рік тому – нічим.
І друга відповідь – більш фантастична – може бути пов'язана із загальним рішенням кремлівського керівництва про деескалацію ситуації. У Москві можуть вирішити, що в своєму протистоянні з Заходом зайшли занадто далеко, що замість можливого ослаблення санкцій по Україні можуть нарватися на посилення санкцій щодо Сирії, що потрібно знаходити інструменти для взаємодії. І тут «нормандський формат» повинен виглядати інструментом для доказу російської конструктивності і готовності співпрацювати. Але в цьому випадку Москва дійсно повинна відмовитися від Донбасу – розуміючи, що в разі такої відмови весь «політичний пакет» моментально перетворюється в фількину грамоту, резюмував Віталій Портніков.