Відомий в Україні олігарх Ігор Коломойський нещодавно вирішив вийти з тіні і продемонструвати свій реальний вплив на українську політику. Його обрали керівником у так звану Комісію партійного контролю. Тепер Ігор Коломойський дістане уже офіційну можливість фільтрувати ряди свого політичного проекту. Насправді такий крок Коломойського лише підтвердив не дуже веселі реалії української дійсності. Як і раніше провідний вплив на політичні процеси України мають фінансово-капіталістичні клани. Революція гідності ніби мала на меті повне перезавантаження системи. Але, як відомо, часто революції роблять романтики, а користаються з її плодів негідники. На сьогодні можна впевнено констатувати одне: олігархи залишаються важливим фактором української політики і тим більше економіки. І здавати свої позиції вони аж ніяк не збираються. Навпаки хочуть ще більше впливати на напрями розвитку держави.
Ігор Коломойський заслужено вважається одним з найбільших та найвпливовіших олігархів України. За даними ЗМІ його активи оцінюються у 2 млрд доларів. За підсумком 2015 року Коломойський зайняв друге місце за рівнем багатства в середовищі українського олігархату. Активи Коломойського мають дійсно глобальне значення. Він володіє численним підприємствами-гігантами у сфері нафти, газу, металургії, а також авіакомпаніями і медіа-холдингами. Його банк «Приват» є системноутворюючим для України. Крім того, у розпорядженні Ігоря Коломойського багато офшорів. Словом, лідера УКРОПу можна сміливо віднести до категорії типових українських олігархів. Хоча факт перебування його на посаді голови Дніпропетровської ОДА у 2014 – 2015 роках дехто називає проявом «патріотизму», насправді у Ігоря Валерійовича були більш прагматичні цілі захисту своєї бізнес-імперії. Взагалі українцям давно пора забути казки про добрих олігархів, які безкорисно допомагають Україні. Насправді біда української економіки та української держави в засиллі олігархічного бізнесу. Спочатку олігархи взяли під контроль українські підприємства, національні багатства. Потім почали боротися за владу, щоб з її допомогою збільшити свої бізнес-імперії. А тепер є основною перешкодою на шляху до змін.
Коломойський та УКРОП – яскравий і повчальний приклад нерозривного симбіозу крупного капіталу та політики. Ні для кого не є секретом, що Ігор Валерійович здавна намагався впливати на українських політиків. Він один з перших українських олігархів, який чудово зрозумів важливість контролю над інформаційними ресурсами для впливу на суспільну думку. Раніше вплив Коломойського обмежувався рівнем «сірого кардинала». Всю справу робили наближені до нього особи: Філатов, Корбан, Палиця, Шевченко. При цьому було і так відомо, що за ними стоїть постать Коломойського, який навіть з Швейцарії чи інших країн світу впливав на процеси в Україні. Після Революції гідності в умовах хаосу і слабкості центральної влади, а також небажання вищого керівництва України здійснювати деолігархізацію, Ігор Коломойський вийшов з тіні та став політичною публічною особою. Передчуваючи зміну вектору суспільної думки в напрямку патріотизму, напевно тоді і виникла ідея про формування проект УКРОП. Назва справді була вдала і така, що легко запам’ятовується. Електорату, який не особливо переймається тим, хто стоїть за новою партією, має сподобатися. Втім, будучи людиною завбачливою, Коломойський розклав свої політичні яйця, а точніше своїх людей, у різні партії: від групи «Відродження» до «Народного фронту». Однак, УКРОП, судячи з кількох фактів, має стати основним дітищем олігарха, який не хоче йти з політики. І цілком можливо, що Коломойський з своєю бізнес-командою поведе УКРОП штурмувати Верховну Раду України.
Втім, українцям не варто купуватися на хороші гасла та спокусливі ідеї УКРОПу. Один лише поверховий аналіз програми, маніфесту та ідеологічної платформи цього, заснованого буквально два роки тому, політтехнологічного формування свідчить про роздвоєння і суперечність самому собі. Що можна сказати з упевненістю, так це те, що в УКРОПі навчилися вдало використовувати патріотизм. Але в маніфесті партії записано як мету – зруйнувати всю бюрократичну корумповану систему, повернути в державну власність підприємства, створити економіку вільної конкуренції. Якщо УКРОП справді прагне до таких цілей, то йому потрібно очистити свій список від представників крупного капіталу. Чи може Ігор Коломойський готовий віддати все, нажите «непосильним трудом» і поділитися з народом? Дико і дивно звучать гасла про те, що УКРОП має ліквідувати стару систему, коли основні діячі цієї молодої партії стоять у витоків її заснування. Про яку конкуренцію і рівні правила гри може йти мова, коли Ігор Коломойський і інші олігархи системно придушують цю конкуренцію?
Напевно, ідеологічна платформа УКРОПу запозичена у деяких націоналістичних партій. Там знову йде мова про систему і її демонтаж, про соціальну справедливість, про дерибан чиновників та олігархів. Про те, що олігархи вкради активи української економіки. Що ці активи треба повернути у державу. Це смішно звучить, враховуючи те, що Ігор Коломойський є ТОПовим олігархам України. Можна звісно припустити, що Ігор Валерійович не читав ідеологічну платформу своєї партії і помилково вступив до неї. Чи може в УКРОПі будуть боротися самі з собою?
Зараз основною партійною базою УКРОПа є Волинь. Саме там близький соратник Ігоря Коломойського Ігор Палиця зумів посісти крісло голови обласної ради і забезпечити приголомшливий результат на виборах до Волинської облради та Луцької міськради (21,9% та 30,7% відповідно). І це на фоні того, що УКРОП показав доволі низькі результати по Україні та не потрапив навіть у обласні ради по більшості областей. Напевно, саме Волинь зроблять одним з базових регіонів походу УКРОПу у парламент. Судячи з інформаційних повідомлень, які доходять з цього краю, специфіка роботи УКРОПу нічим не відрізняється від роботи інших проектів, які перебувають під опікою того чи іншого олігарха. І ні про яку нову ідеологію чи зміну системи мова там не йде. Про що насправді йде мова, так це про активне поширення діяльності благодійного фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» на територію всієї області.
Саме благодійний фонд і став ширмою політичної діяльності та агітації. Методи УКРОПу в цьому сенсі нічим не відрізняються від інших кланів. Використовуючи бідність населення, вони налагодили цілу мережу своїх фондів і використовують цю мережу для відповідного впливу на виборців під час виборчої кампанії. Інакше пояснити раптове політичне «просвітлення» волинян месіанською роллю УКРОПа просто неможливо. Бо партія, яка утворилась за рік до місцевих виборів і умудрилася перемогти на перегонах до Волинської облради та Луцької міськради, але провалила інші області України, просто не могла здобути такої шаленої масової підтримки і любові виборців без використання відповідних засобів. Звісно, можна припустити, що кандидати від УКРОПу на Волині володіють особливим даром переконання, але це радше з області фантастики. У місцевих ЗМІ час від часу з’являться повідомлення про спроби підкупу виборців. Називалася навіть відповідна сума, яку дають за підтримку кандидата від УКРОпу до і після виборів. Але всі ці факти не дістали підтвердження у місцевих правоохоронців. Принаймні наразі невідомо про покарання когось за підкуп електорату. В УКРОПі ж все спростовують. І працюють далі. Якщо все буде йти за планом, то у Ігоря Коломойського будуть непогані шанси отримати власну партію у парламенті. От тільки чи в інтересах України давати мандат довіри олігархічним політпроектам і продовжувати нерозривний зв’язок влади та великого капіталу?
Святослав Ворон для replyua.net