Постать Степана Бандери для Росії є такою, що викликає у свідомості більшості росіян шквал негативних емоцій та несприйняття. Хоча Степан Бандера не був завойовником, а УПА вела свою боротьбу на українських землях, мало хто з історичних постатей інших народів заслужив таку особливу увагу і ненависть з боку російської ідеологічної машини та влади. Водночас, це означає, що справа провідника ОУН не втрачена даремно, якщо викликала таку лють і паніку у російських правителів, якщо на очорнення його імені кидається стільки ресурсів імперії. Степан Бандера для Росії становить особливу загрозу, оскільки його світогляд і діяльність підриває фундамент російської імперії, кидає виклик московським міфам та нещадно їх руйнує. Цілком можливо, що якби не такі постаті як Степан Бандера, Роман Шухевич, то Україна залишалась би колонією Москви і справа русифікації української нації була б доведена до логічного завершення.
Росія – країна парадоксів, обману та фальші. З одного боку вона прославляє відвертих бандитів і загарбників, якщо це свої загарбники, а з іншого – паплюжить тих, хто кинув їм виклик. Москва любить кричати про рівноправність і право народів на самовизначення. Але лише не тих народів, які входили до складу її імперії. Росія ще в часи СРСР засуджувала колоніалізм та виступала за розпад світової колоніальної системи. От тільки Кремль ніколи не згадував про народи, які опинилися під його пануванням внаслідок колоніальних загарбницьких воєн та походів. Колоніальні імперії дійсно розпалися, крім Росії. Росіяни люблять оперувати придуманим міфом про три братні народи, от тільки не можуть пояснити, чому вони весь час намагалися зробити єдиний совєтсько-російський народ і досягли великих успіхів у справі знищення національної свідомості білорусів та українців. Для Росії існування України можливе лише у варіанті русифікованої колонії, яка повністю підконтрольна Москві. Всі інші варіанти для неї неприйнятні. З одного боку Росія час від часу вітає національно-визвольний рух народів на інших континентах. Але будь-який національно-визвольний рух у себе чи в країнах колишнього СРСР трактує як нацизм і фашизм. Тому всі, хто повставав проти панування імперії і прагнув свободи для власного народу, у Москві будуть вважатися бандитами, фашистами і нацистами.
До України в Росії особливе ставлення. Адже московські правителі вкрали українську історію та оголосили себе спадкоємцями Русі, хоча жодного відношення до історичної Русі вони не мали. Саме завдяки ресурсам України Росія свого часу стала імперією. Для більшості росіян українського питання ніколи не існувало, бо українців як таких в їх уяві теж немає. Українці, на думку російських ідеологів – це вигаданий німцями і австрійцями у 19-му столітті народ, гілка російського народу. Тому ні про яку незалежність України не може йти мова. А усі спроби українців здобути незалежність від Росії не мають права на існування. Навіть визвольні змагання українців проти панування Речі Посполитої у 16 – 17-му століттях Москва трактувала як такі, що мали на меті «здійснити віковічну мету українського народу до возз’єднання з братнім російським народом». Богдан Хмельницький і всі українці, які жили у середині 17-го століття, напевно дуже здивувалися б, почувши, що метою національно-визвольної революції того часу став перехід під опіку Москви.
Коли на початку минулого століття відбувалися національно-визвольні змагання українців та боротьба за власну державу, то вони зазнали краху через те, що у більшості українського народу та лідерів УНР були неприпустимі ілюзії щодо дружби і порозуміння з російським народом. Хоча Москва була головним ворогом існування незалежної України і хотіла її знищення, багато тодішніх провідників не розуміло такої елементарної істини. Вони були готові піти на угоду з Росією і не наважувалися воювати з «православним народом». Ті, хто виступав за рішучі дії і бачив у Росії ворога, були у меншості. Не дивно, що з такими підходами національна революція зазнала краху, а Україна знову виявилась поділена між Росією та Польщею у 1921 році.
На відміну від Грушевського, Винниченка і решти нерішучих діячів доби УНР, ОУН і її лідери дотримувалися зовсім інших поглядів. Для них існування незалежної України було основною метою. Їх не цікавила ніяка автономія чи союз з «братнім народом». Бандера чітко розумів, ким є Росія для України. Також він висловив думку, що безпека існування суверенної Української держави буде забезпечена лише тоді, коли припинить своє існування Російська імперія у різних її формах, а Росія розпадеться на незалежні державні утворення. УПА вела боротьбу зі всіма окупантами України – німцями, росіянами, поляками. Це суперечило концепції російських пропагандистів про Другу світову війну як війну народів СРСР проти спільного ворога – Третього рейху. Росія ніколи не могла змиритися з думкою про те, що буде існувати незалежна Україна. Небезпека таких діячів як Степан Бандера полягала в тому, що вони могли пробудити дух національної свідомості українців. А світоглядне звільнення від російського рабства і комплексу малороса була не менш небезпечне, ніж збройна боротьба проти панування Москви. Бо причина відсутності власної держави і гідної влади – в першу чергу у головах українців. Росія століттями працювала над русифікацією і знищенням української ментальності, перетворюючи українців у покірну слухняну біомасу. Ось чому діяльність таких постатей як Степан Бандера була і є особливо небезпечна для подальшого існування Росії.
Хоча Степан Бандера був вбитий радянськими спецслужбами понад півстоліття тому, його справа живе. Вбити людину можливо. Але вбити ідею навіть для такої імперії зла як Росія, виявилось нереально. Якби Степан Бандера не становив загрозу Москві, то його ім’я не піддавалося такі жорсткій забороні в часи СРСР. На нього не вішали б ярлики фашиста і нациста. Сьогодні можна констатувати, що в України є історичний шанс вистояти і перемогти. А з’явився він тому, що справа Бандери не загинула. Якби українська влада і більшість українців починаючи з 1991 року мислила б категоріями Степана Бандери, ніякої агресії Росії не було б. Можливо, і самої Російської Федерації сьогодні вже не існувало б. Але процес очищення та одужання свідомості суспільства відбувається повільно. Досі чимало громадян України відчувають якусь рабську прив’язаність до своєї колишньої метрополії. Досі підтримують на виборах проросійські сили і не визнають факту російської агресії. Досі вони не бачать у Росії сучасного імперського типу ворога української незалежності. І готові знову стати частиною «руского міра». І все-таки справа УПА та Бандери робить своє. Бо таких прихильників дружби з Москвою стає все менше. І саме цей факт найбільше дратує російських правителів. Бо якщо ідеї Степана Бандери переможуть, відновити російське панування в Україні вже не вдасться. Мало того, може початися процес дезінтеграції самої Російської Федерації. А успішна, сильна і незалежна Україна здатна помножити на нуль плани Путіна відродити імперію. Саме цей факт, а не вигадані російськими ідеологами «страшилки про бандерівців», змушує боятися і лютувати Кремль. Але якраз тут Росія безсила.
Святослав Ворон для replyua.net