Відома українська журналістка Марина Данилюк-Ярмолаєва на своїй сторінці в Facebook пише про те, що на кожне 9 Травня однією із улюблених справ є читання історій на фейсбуці про реальних воювавших дідів і перегляд старих порепаних, вицвілих фотокарток – із яких проглядається сила генетики через 3-4 покоління в обличчях дописувачів. Десь так виглядає справжня пам'ять про предків, і що значить «від діда до батька. Від батька і до сина».
За словами журналістки, зовсім інше враження залишають ряжені всевдоветарани із ряхами і молодецькими статурами під 70 років. Тими, що начіпляють орденів у хаотичному порядку – хто хоч трохи шурупає в у відзнаках, той петрає, що кожній відзнаці своє місце. Так от ті крадені або комуністичні ордени навішані на лацканах, на пузі і ледве не на дупі. Ті «деды воювали» ржуть і випивають. Діти приносять їм від незнання квіти, а ті собі дякують і продовжують грати роль свідка перемоги. «Уже навіть моя бабуся, дитина війни не в змозі ходити без двох палиць, а ці б могли парубкувати в стиптизбарах за першої можливості», – написала Марина Данилюк-Ярмолаєва.
За її словами, нинішнє 9 Травня додало вражень в скарбничку. Нема нічого гіршого за матір, яка надягає на дитину пілотку, нишком пов'язує колорадську стрічку, бере плакат «за Сталіна!» і суне потім крізь натовп, прикриваючи власну тушку нащадком – старий прийом, успішно втілений в життя навесні 2014 на теренах нинішнього ОРДЛО. «Ще би додала ноу-хау тітушок Медведчука – натовп спортивних лобуряк в бейсболках і вітровках, які прикривали купку ностальгуючих за Сталіним, любителів безсмертних ходів. Чого боятися, якщо діло ваше святе і праве?», – написала Марина Данилюк-Ярмолаєва. Читайте нас в Google