Український блогер Павло Правий на своїй сторінці в Facebook пише про те, що, продовжуючи тему перемоги у Другій світовій війні варто нагадати, що українці воювали не лише в Червоній Армії. Нам чомусь протягом всієї своєї незалежності герої потрібні не були. Через це, у томи числі, ми отримали війну, тепер героїв у нас достатньо. Згадуючи ж історію варто згадати лейтенанта Олексія Береста, який був одним з тих вояків Червоної Армії, які першими підняли прапор над Рейхстагом. Переодягнувшись у форму полковника, бо товариші полковники побоялися іти до есесівців-фанатиків, він особисто вів перемовини про капітуляцію гарнізону Рейхстагу. Був представлений до звання Героя Радянського Союзу.
Як пише Павло Правий, проте з політичних причин з числа героїв Береста було виключено. Він отримав «Червоний Прапор». У подальшому, аби Берест «не виступав», його оголосили хворим на сифіліс і запроторили до спеціального шпиталю. Загинув Олексій Берест у 1970 році, рятуючи дівчинку з-під колес потягу. Треба віддати належне – третій президент країни Віктор Ющенко присвоїв Бересту звання Героя України. Щоправда, він так і залишається невідомим широкому колу громадян.
«Хто без Гуглу згадає про Лідію Литвяк, жінку-аса, абсолютну рекордсменку серед жінок за кількістю збитих ворожих літаків, занесену у Книгу рекордів Гіннеса? Усюди написано, що Лідія народилась у Москві, але жодного слова про батька-матір. Гадаєте випадково? А ось Лавриненко Дмитро Федорович, командир танкового взводу. Загинув під Москвою 18 грудня 1941 року. Знаєте чим знаменитий? За 6 місяців війни він особисто знищив 52 ворожі танки. Абсолютний рекорд серед танкістів СРСР. Це не рахуючи гармат, автомашин та живої сили противника. А тепер увага. Ось що написано в російській Вікіпедії: «Дмитрий Лавриненко родился в станице Бесстрашной (ныне Отрадненского района Краснодарского края) в семье кубанского казака. Русский. Слава Богу, що на українській сторінці Вікіпедії Лавриненко все ж названо українцем», – написав Павло Правий. Блогер пише, що ми зараз ведемо війну. Головний фронт її – не під Красногорівкою, не на промзоні Авдіївки і не на Бутовці, при усій величезній повазі до наших вояків. Головний фронт цієї війни – інформаційно-пропагандистський, а у нас з пропагандою і контрпропагандою – слабо, бо досі не знаємо, що в армії Канади українців було 40 тис. В армії Польщі – 112 тис. Під Монте-Касіно поруч з польськими солдатами армії генерала Андерса лежать кілька тисяч українців.