Сепаратисти, які вирішили боротися проти України, нікому зараз не потрібні. З ними борються і з тієї, і з іншої сторони. Так вважає адвокат, правозахисниця, експерт «Центру громадянських свобод» правозахисниця Тетяна Матяш, інформує replyua.net.
В Україні нардепи спростили доступ засуджених і взятих під варту до правосуддя. Верховна Рада затвердила нові правила користування мобільними телефонами, Інтернетом в місцях позбавлення волі. Виникає питання чи може українська влада вплинути на умови утримання в тюрмах на територіях Донбасу, які підконтрольні бойовикам? Чи включені ці питання до порядку для Мінських переговорів? На думку Тетяни Матяш, на території, контрольованій бойовиками, зміни українського законодавства абсолютно ніяк не позначаться. У них вже фактично повністю є своє законодавство. Воно не зовсім своє. Здебільшого це російське законодавство, у якого просто поміняли «шапку» і замість «РФ» написали «ДНР». Кримінально-процесуальний кодекс там – це кодекс України 60-го року. Про гуманізацію перебування людей в СІЗО мови бути не може, наголосила правозахсниця.
Тим більше, підкреслює Матяш, у бойовиків намічається тенденція боротьби з «військом», з добровольцями, хоча ми маємо дуже мало інформації. З 2014 року, коли почалися події, деякі люди (я не можу сказати, що їх було багато, але це були тисячі) пішли зі зброєю в руках захищати «ДНР», свою землю від «укропу», «бандерівців». Ці люди розчарувалися. Вони зрозуміли, що їх обдурили. У всіх них була надія, що вони також легко, як Крим, увійдуть до складу Росії. Коли вони цього не отримали, вони побачили, що з'явилася божевільне безробіття, закриваються підприємства, що толку не буде ніякого, бізнес їде, гроші закінчуються. Посібник, який виділяє гроші, - Росія, з кожним разом все менше фінансує Донбас. Люди розчарувалися. У них СІЗО здебільшого заповнене саме колишніми «ополченцями». На них йде відкрите полювання, зауважила Тетяна Матяш.
За її словами, цілком зрозуміло, що в «ДНР» та «ЛНР» ніхто не дасть в’язням користуватися мобільними телефонами. Там все це дуже строго, тому що ми будемо мати більше інформації. Люди ще більше розлютяться, будуть проти «ДНР» та «ЛНР».
«Люди, які знаходяться на території «ЛНР», «ДНР», діляться на дві категорії: ті, які були в СІЗО і були засуджені або ще не засуджені, і ті, які перебували в колоніях. Більшість цих людей потрапило під амністію. Частина написала заяву і попросилася в Україну. У деяких в'язницях просто відкривали двері і говорили: «Ідіть!». Мені складно сказати, тому що пенітенціарна служба відмовляється визнавати, що це громадяни України. У мене є справа, яке тягнеться понад 6 років. Хлопцям було обрано запобіжний захід у вигляді утримання під вартою. Вони сиділи в донецькому СІЗО. Потім українська сторона відмовилася забирати хлопців, хоча з бюджету були виділені гроші на вивезення цих людей. Там залишилося до тисячі чоловік. Частина з них була вже засуджена, частина були за новим КПК, їх повипускали, а ті, які багато років сиділи за старим КПК, продовжували ще довго сидіти. Потім «ДНР» ім'ям України повиносили постанови і відпустила їх. Але вони числяться в Україні в СІЗО. Ці справи були передані через судову адміністрацію в Україну. Ми отримуємо ці справи, робимо запити, де люди. Пенітенціарна служба відповідає, що СІЗО № 5 в Україні немає, про долю таких людей їм нічого не відомо. Інформації, що вони утримуватися під вартою у них теж немає», – зазначила правозахисниця.