8 вересня Верховна Рада України після півтора місяця мовчання нарешті спромоглася відреагувати на рішення Польського Сейму від 22 липня про визнання подій 1943 року на Волині геноцидом поляків.
Заява українського парламенту виявилася дуже толерантною і не зовсім відповідає адекватній реакції на звинувачення польської сторони. Так народні депутати закликали польських парламентарів «припинити політизацію трагічних сторінок українсько-польської історії та зосередити зусилля на конструктивній побудові взаємин між Україною та Польщею для зміцнення партнерства у демократичній Європі на підставі європейських цінностей».
Українські нардепи не висловили жодного обурення резолюціями Сейму та Сенату Польщі, назвавши їх просто «виявом політизації трагічних сторінок українсько-польської історії». Не захотіли українські парламентарі визнати факти етнічних чисток, які проводили поляки по відношенню до українського населення. Як і засудити колоніальну багатовікову політику держави Річ Посполита.
У заяві згадується про те, що ухвалення парламентом Польщі постанов про геноцид поставило під загрозу політичний і дипломатичний доробок та зусилля двох держав і народів, спрямовані на взаємне прощення, примирення та вшанування пам'яті невинних жертв – українців та поляків.
Хоча нардепи таки зазначили, що «засуджують односторонні дії Сенату та Сейму Республіки Польща, спрямовані на перегляд позитивних результатів співпраці, які були досягнуті під час конструктивного українсько-польського діалогу за останні десятиліття».
Звичайно, хтось скаже, що Верховна Рада вчинила мудро та зважено, давши таку ніяку відповідь. З іншого боку, українців вже привчили до того, що їх влада неспроможна захищати українські національні інтереси. І навіть гідно відповісти на звинувачення у злочині найвищого рівня. Якщо така слабка позиція буде зберігатися й надалі, то до України ставитимуть як до держави, яка не вміє за себе постояти.
Нагнітання ситуації навколо подій минулого розпочала не українська, а польська сторона. Ще 10 років тому здавалося, що обидва народи, які мали непросту історію, дійшли певного порозуміння. Формулою цього порозуміння була така концепція: «прощаємо і просимо вибачення». Здавалося б на цьому можна було б будувати рівноправні стосунки, а історію залишити історикам. Але починаючи з 2013 року у Польщі активізувався рух за ревізію результатів порозуміння між двома народами.
У 2013 році Сейм назвав події на Волині «етнічною чисткою з ознаками геноциду». А через три роки вони вже стали геноцидом, вчиненим проти поляків. А весь цей час українська влада просто мовчала.
Цікаво, що антиукраїнська резолюція була ухвалена в той час, коли Україна веде боротьбу з російськими загарбниками. Означення «геноцид» саме по собі в майбутньому дозволяє висувати інші претензії до української сторони. В тому числі виплати компенсацій та навіть вести мову про територіальні претензії. При цьому польські політики абсолютно проігнорували відомі історичні факти. Не пояснили вони, що робила польська Армія Крайова на етнічних українських землях. Забули про те, скільки століть Річ Посполита здійснювала колоніальну політику щодо України. Проігнорували те, що не раз за всю історію разом з Москвою ділили українські землі. Не вказали на політику асиміляції та осадництва.
Все це мала б нагадати польській стороні Верховна Рада. Але вона обмежилась стурбованістю та сподіванням на побудову доброзичливих стосунків. Зовсім інакшу позицію, на відміну від Верховної Ради, зайняла Волинська обласна рада, яка того ж самого 8 вересня підтримала проект звернення до Президента, Верховної Ради та уряду України щодо рішення польського парламенту про визнання подій 1943-45 років на Волині геноцидом. У документі, за який проголосували депутати з краю, на території якого і розгорталися основні події польсько-українського протистояння, міститься вимога до Верховної Ради визнати факти етнічних чисток українців, влаштованих поляками та засудити колоніальну загарбницьку політику держави Річ Посполита.
У постанові обласної ради містяться чіткі вимоги до Президента, Верховної Ради та уряду. Серед них: перестати замовчувати порушені питання і на державному рівні дати адекватну відповідь звинуваченням українців у геноциді; визнати факти, що носять ознаки масових етнічних чисток, організованих поляками проти українського населення на території Західної України, Холмщини, Підляшшя, Лемківщини, Надсяння з метою зміни етнічної карти регіону; засудити операцію «Вісла» як приклад репресивної політики Польщі; засудити багатовікову колоніальну, загарбницьку політику польської держави Річ Посполита, яка прагнула не допустити права української нації на самовизначення та здійснювала політику національного і соціального гноблення.
Водночас обласні депутати закликають польську сторону будувати відносини на принципах рівноправності, примирення та порозуміння, а не на перекручуванні і замовчуванні історичних фактів.
Можливо б польська сторона не наважилася б на ухвалення образливих і історично необ’єктивних антиукраїнських постанов, якби українська влада була б більш патріотична та дієва. Але такої влади у нас поки що немає. Через це і через відверті провали не зовнішньополітичному фронті ми змушені займати позицію слабкого і винуватого там, де мали б самі вимагати відновлення історичної справедливості. Як показав недавній досвід, страусина політика українських еліт і небажання давати адекватну жорстку оцінку на недоброзичливі кроки проти нашої держави провокують на нові і нові звинувачення проти України. В цій політиці дії Польщі нагадують дії Росії. Тому не варто на всяк випадок забувати слова Макіавеллі про те, що найменш надійними військами є війська союзників. І розуміти: головна запорука від недоброзичливої політики проти України - це сильна розвинута держава і влада, яка дбає про її інтереси, а не інтереси власної кишені.
Святослав Ворон для replyua.net