У свідомості людей, котрі проживають на території «материкової» України, побутує думка про те, що «громадяни» невизнаних республік повністю задоволені своїм життям і назавжди забули про Україну. Як повідомляє replyua.net, з посиланням на видання apostrophe.ua ситуація складається інакшим чином. Немало з тих, хто зараз мешкає на непідконтрольній Україні частині Донбасу, незадоволені життям у своїх «народних республіках», бо воно різко контрастує з відносно заможним і нормальним життям, яке починається за останнім блокпостом з триколором.
Життя під бойовиками і на звільнених територіях настільки разюче, що резиденти окупованого Донбасу, які бувають «за кордоном», після повернення додому відчувають депресію та навіть «ломку». У згаданому виданні цитуються слова мешканця Макіївки Юрія Селезньова, котрий, як і багато хто з його знайомих, відчув контраст життя в «республіці» та Україні. Юрій розповідає про враження своїх батьків-пенсіонерів, затятих «патріотів» своєї фейкової держави, котрі побували в Бахмуті та Краматорську, де на свій превеликий подив не побачили «пам’ятників Гітлеру та Бандері», безлюдних аптек та порожніх полиць. Інший мешканець Донбасу на ім’я Олександр, який побував на відпочинку в Бердянську, відзначив великі черги до атракціонів та залюднені кафе, хоча раніше, завдяки старанням підконтрольним Росії ЗМІ, був переконаний, що в Україні — дефолт.
Найголовніше те, що такі люди повертаються додому і починають прозрівати. Їх лякають порожні вулиці, комендантська година та звуки пострілів, які здійснюють самі бойовики. У свідомості відбувається певний злам, виникає недовіра до тих джерел інформації (головно проросійського телебачення), які раніше сприймались як істинно достовірні, від чого мешканці окупованих територій впадають у депресію і починають думати: а чи правильно ми зробили навесні 2014-го, коли виходили на мітинги з російськими триколорами?
У цьому ж матеріалі подається коментар психолога, у якому відзначено те, що у згаданий період «русскої вєсни» з мешканцями тоді ще українських територій «працювали» спеціалісти, зомбуючи за допомогою різних нейролінгвістичних практик. Можна з цим погодитись, однак з цього випливає те, що різні любителі республік на три літери постають безневинними овечками, яких силоміць і проти їхньої волі змусили зрадити Україні. Ще насторожує той факт, що такі самі «зомбуюючі» техніки застосовувались і на інших територіях, які перебували, на щастя, лише віртуальній карті проросійського «Юго-Востока», зокрема на Харківщині, яка зуміла залишитись у межах суверенної України, бо вчасно «включила голову» і відразу почала створювати опір силами небайдужих містян. У мешканців «Д/ЛНР» цей процес затягнувся на цілих три роки і був зумовлений колосальними втратами як української території, так і сотень життів українських військових.