В кінці минулого року в Україні відбулося відкриття першого пускового комплексу Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП) - наземного сухого сховища ВЯП контейнерного типу, що будується в Чорнобильській зоні відчуження. Право на будівництво об'єкта надано американської компанії «Holtec International». Сховище покликане позбавити Україну від необхідності користуватися послугами інших країн, зокрема Росії, зі зберігання і переробки ВЯП, а також забезпечити перехід національних атомних електростанцій (АЕС) на американське паливо (Росія принципово відмовляється ввозити на свою територію американське паливо).
Ідея про створення ЦСВЯП з'явилася ще в далекому 2005 році і була активно підтримана США. Проект передбачає консервацію ВЯП за принципом «відкладеного рішення» строком на 100 років і, на думку представників Національного екологічного центру України, не вирішує проблему зберігання ядерного палива, а по суті перекладає відповідальність за її рішення на плечі майбутніх поколінь. Однак цей факт не особливо турбує владу, оскільки «ядерний могильник» дасть політичні очки тут і зараз.
Тому слідом за новиною про відкриття ЦСВЯП влади офіційно оголосили про відмову від вивозу відпрацьованого ядерного палива в Росію, починаючи вже з цього року.
Здавалося б Україна позбавила свій бюджет від щорічної сплати близько 200 млн. доларів на користь Росії і зробила ще один крок на шляху до незалежності від свого північного сусіда, проте ситуація не зовсім однозначна. Є ряд причин, за якими перспектива появи ядерного сховища на території України, так само як і участь представників США в українській ядерній енергетичній сфері, викликають серйозні побоювання у європейських країн.
Вітчизняні та європейські екологи сходяться на думці, що ЦСВЯП створює ризики масштабної екологічної катастрофи і загрожує життю і здоров'ю населення країни. По-перше, вивезення радіоактивних відходів з усіх АЕС в центральне сховище буде здійснюватися залізницею, що проходить через густонаселені міста України. По-друге, сховище звели в 70 км від Києва і поблизу річки Дніпро - головної водної артерії України, яка забезпечує водою половину країни, що по суті є безпрецедентним фактом. Ні в США, ні в ЄС ніхто не будує могильники під Нью-Йорком або Парижем. Натомість США у 1977 році збудували могильник ядерних відходів на острові Руніт на Маршалових островах. Ядерний могильник почав руйнуватися, а відходи почали потрапляти в найближчу акваторію. Керівництво Маршалових островів звернулося з допомогою до США на що отримали відмову. Таким чином американський могильник на Руніті тепер головний біль Маршалових островів.
Крім того, повноцінне введення ЦСВЯП в експлуатацію можливе не раніше 2022 року, а вивезення ядерного палива в Росію припинено вже зараз, що створює ризики переповнення тимчасових сховищ при українських АЕС, які будуть наростати з кожним місяцем.
Дивно, що влада забула про один маленький факт: будівництво ЦСВЯП суперечить національному законодавству в сфері ядерної безпеки, зокрема, закону про правовий режим Чорнобильської зони: «будь-яка інша діяльність, яка не забезпечує режим радіаційної безпеки в зоні відчуження, заборонена».
Мало хто пам'ятає, що згідно з проведеними ще в 2008 році громадськими слуханнями з даного проекту було прийнято рішення визначити долю ЦСВЯП на місцевому референдумі, проведення якого передбачено Законом «Про порядок прийняття рішень про розміщення, проектування, будівництво ядерних установок і об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, які мають загальнодержавне значення». Однак за випадковим збігом в червні 2009 року в закон внесли зміни, скасувавши обов'язковість дорадчого референдуму.
Тож не дивно, що технологія, запропонована компанією «Holtec International» (головним підрядником будівництва ЦСВЯП) є експериментальною і має на увазі зберігання ядерного палива на поверхні землі в спеціальних контейнерах. У світовій практиці немає досвіду експлуатації подібних об'єктів, так як більшість країн утримується від зведення наземних сховищ такого типу з міркувань безпеки (не кажучи вже про зведення могильника в передмісті своєї столиці). Та й сама компанія, якій довірили настільки важливий для країни проект, є всього лише розробником деталей реакторів і ємностей для зберігання ВЯП і не має практичного досвіду в зведенні подібних технологічних комплексів.
ЦСВЯП створює загрозу населенню не тільки України, а й прикордонних країн, в зв'язку з чим, є ризик виникнення протиріч з суміжними країнами.
Так, в 2018 році Міністерство енергетики Польщі в своєму листі керівництву МАГАТЕ висловило побоювання з приводу реалізації проекту ЦСВЯП, поставивши під сумнів здатність української влади забезпечити достатній рівень безпеки запланованих до зведення споруд з урахуванням невгасаючого збройного конфлікту на південному сході. Цей заклик залишився поки без відповіді, ймовірно, з політичних міркувань.
І всі ці факти, на думку екологів, відображають далеко не повну картину того, що відбувається, так як сам по собі проект є майже секретним, і адміністрацією ЦСВЯП вжито безпрецедентних заходів для того, щоб все, що відбувається на об'єкті залишалося поза суспільною увагою і контролю.
Ще більшу стурбованість викликає те, що влада прекрасно усвідомлює всі можливі ризики і негативні наслідки проекту, проте з легкістю дозволила американцям проводити на нашій території подібні експерименти, і тим самим, перетворила країну на ядерний смітник, чекаючи політичних бонусів у відповідь.
МАГАТЕ мали б звернути увагу на руйнування могильника на Руніті та потенційний Чорнобиль-2, оскільки немає ніяких ознак того, що команда Володимира Зеленського готова прислухатися до вітчизняних експертів і думки країн-сусідів. Для країни постає важливе питання, чи не залишимося ми років через 20 на одинці з проблемами ЦСВЯП та подальшої утилізації ядерних відходів.