Народний депутат Надія Савченко продовжує свою бурхливу діяльність. Ця діяльність все більше виходить за рамки депутатства і нагадує роботу дипломата, який до того ж працює сам по собі. Коли Савченко звільнили і привезли в Україну, ніхто не міг подумати, що через півроку вона стане яскравою прихильницею діалогу з російськими бойовиками. Зараз формується враження, що місія Надії Савченко полягає більше в легітимізації бойовиків, ніж у визволенні окупованої української території. Колишній в’язень Москви тепер грає роль, яка написана явно не в Україні. Вона любить розповідати, що має свій план визволення полонених. І що готова до діалогу з ким завгодно. Але що таке план Савченко насправді? І де він написаний? Чи не взяла випадково з собою з Росії Савченко тези, складені у Кремлі Владіміром Путіним?
Весь зміст діяльності Надії Савченко зараз зводиться до того, що потрібно налагоджувати тісні контакти з лідерам и ДНР і ЛНР та йти на пошук домовленостей. Для неї цілком прийнятними є переговори з Захарченком і Плотницьким навіть у Києві. На цих переговорах Савченко не ставить питання виведення російських військ з України чи капітуляцію ДНР і ЛНР. Також не порушує нардеп питання відповідальності за злочини російських бойовиків на Донбасі. Не наполягає на розформуванні незаконних збройних формувань, встановленні контролю над кордоном з Росією і введенні нових санкцій проти агресора. Робота Надії Савченко зводиться до того, щоб підготувати думку суспільства про визнання ДНР і ЛНР і їх особливого статусу. Непомітно, але неухильно нардеп, колишній перший номер у списку «Батьківщини», робить свою роботу та впливає на суспільну думку в потрібному для Кремля руслі.
План Надії Савченко насправді базується на кількох основах. У Москві чудово розуміють, що українське суспільство втомилося від війни. Тим більше від такої війни, якої нібито не існує, бо є антитерористична операція. Але в якій постійно гинуть українські військові. Ця подвійна мораль влади і невизначеність втомлює більше, ніж визнання самого факту війни. Людина за своєю природою прагне до визначеності. Ситуація ж на Сході невизначена. Політика української влади також дивна і неоднозначна. Попри запевнення про відсутність торговельних контактів з окупованими територіями, там процвітає контрабанда. Вугілля з Донбасу йде не теплові електростанції України, бо уряд за три роки не умудрився перевести українські ТЕС, які працюють на антрациті, на вугілля газової групи. Ахметов та інші олігархи продовжують заробляти гроші. Тоді як інші вмирають, змушені виконувати наказ вищого командування «не піддаватися на провокації і стояти на місці». А дехто ще й приторговує посвідченнями учасника АТО. Українці стомилися від такої подвійності стандартів, від фальші і обману. Бо хтось воює, а хтось торгує. Зрозуміло, що й армія, яка немає чітких вказівок, також перебуває в не найкращому моральному становищі. А тут ще й наявність серед генералів осіб, яких давно потрібно було люструвати. Все це створює умови для суспільного розчарування. На цьому і намагається зіграти Москва та Путін.
Звісно, Надія Савченко не заявляє прямо: давайте визнаємо ДНР і ЛНР повноцінними суб’єктами та включимо їх до складу України на особливих правах. Але вона вдало спекулює питанням миру. Грає на почуттях людей, чиї родичі опинилися у в’язницях ДНР і ЛНР. Савченко каже їм: «Ви ж бачите, українська влада нічого не робить і не може визволити ваших близьких. А ось я пропоную реальну формулу звільнення». Зрозуміло, що люди хочуть будь-якою ціною побачити своїх рідних поруч. І часто слова Савченко лягають на благодатний грунт. Цьому сприяє і невизначеність державної політики. З одного боку ми ніби воюємо, а з іншого – торгуємо. Ці несумісні поняття викликають суспільний дисонанс. І ось Надія Савченко пробує просунути в маси іншу думку: «А чи не пора нам простити один одного, потиснути руки і домовитися про спільне життя разом». Така думка теж знаходить відгук у тих, хто за мир будь-якою ціною, а не переможний мир. І ось, якщо раніше влада заявляла, що ніякі переговори з терористами неможливі, то тепер Савченко каже про те, що вони цілком можливі і навіть у Києві.
Той же план Савченко зі звільнення полонених і оприлюднення їх списків свідчить про те, що вона готова звільняти 10 терористів та їх пособників і лише одного українця. Для неї чомусь прийнятно випустити більше півтисячі проросійських найманців і лише 42 українці. Насправді звільнення залежить не від того, що Савченко опублікувала списки, а від політичної волі з Росії. ДНР і ЛНР – типові маріонетки Москви і робитимуть те, що скаже Путін. Проте Надія Савченко своєю діяльністю намагається ввести суспільство в оману і показати, що це самостійні гравці, з якими можна вести прямі переговори. Мало того, Савченко повністю легітимізує бандитів і вбивць українських солдат і такими діями зводить протистояння на Донбасі до внутрішнього громадянського конфлікту, а не до агресії Росії. Як недавно заявила розпіарена полонена, Захарченко і Плотницький не є терористами і кожна маріонетка може вийти з-під контролю свого ляльковода. Цим самим натякнувши, що лідери ДНР і ЛНР стали незалежними фігурами і суб’єктами політики. А на Донбасі нібито воюють не проти України, а проти влади Порошенка, як і на Майдані люди повстали проти влади Януковича.
Звісно, тези Савченко абсурдні. Але вони мають певний відгук в нинішньому суспільстві. Савченко свідомо чи ні виконує план Путіна. Його суть проста і зводиться до наступного. ДНР і ЛНР – це самостійні утворення, які виникли внаслідок повстання народу проти дій Києва. Керівники ДНР і ЛНР є самостійними політичними фігурами з якими можна і треба сідати за стіл переговорів. Вони ніякі не маріонетки Кремля, а лідери Донбасу і можуть вирішувати усі питання від полонених до статусу окупованих територій. Україні потрібен мир, а все інше не принципово. Якщо мир буде досягнуто шляхом надання особливого статусу Донбасу і амністії бойовикам – це прийнятна ціна. Українська влада показала свою нездатність звільнити українських полонених, а от Надія Савченко пропонує вірний підхід до цього питання і готова їздити куди потрібно і говорити з ким потрібно. Військ Росії на Донбасі взагалі немає, є хіба що частина сепаратистів і колаборантів. І взагалі ДНР і ЛНР ніколи не воювали проти України. Вони вбивали українських солдат лише тому, що хотіли децентралізації, умов для ведення бізнесу і нормального життя. Тому настав час припиняти цей внутрішній громадянський конфлікт. Ось які тези містяться у діях Савченко. І, за дивним, а може і не дуже дивним, збігом обставин вони чомусь нагадують тези Росії. То план Савченко і план Путіна – це різні плани чи плагіат?
Святослав Ворон для replyua.net