Як би не було боляче усвідомлювати свої поразки та Кремль поступово приходить до тями і намагається переключитися з України та Сирії на внутрішню арену. Так поступово російська влада входить в конфлікт між світським суспільством і церквою, причому симпатії влади на боці останньої. Про це у своїй аналітичній статті пише російський журналіст Дмитро Гудков, повідомляє replyua.net.
Автор матеріалу наголошує на тому, що Путін програв в Україні тому що плани по конфронтації з Україною повинні були реалізуватися не на початку 2014 року, а пізніше. Тоді б ефект від приєднання Криму і тріумфу «шахтарів і трактористів» на Донбасі не встиг, як зараз, зійти нанівець – і підтримка влади була б куди сильнішою. Але Майдан стався раптово для кремлівських мудреців, плани довелося спішно переверстувати, і в підсумку зараз, якраз до думських виборів, у Росії замість переможного телевізора голодний буркітливий холодильник.
Таку помилку влада повторити навряд чи захоче, але, що робити, якщо «українська карта» вже відіграна і навіть найвірніші телеглядачі почали здогадуватися, що зростання цін якось пов'язано з геополітикою? Відповідь проста: мобілізаційна карта бита, діставайте іншу.
А ось яку – автор пропонує поміркувати разом. Всерйоз вважати, що черговий привід для об'єднання навколо влади буде пов'язаний з новою війною, не варто. Ні Білорусія, ні Казахстан, ні інші пострадянські республіки на роль «хунти» не годяться в силу різних причин. Після Грузії і України народ навряд чи захоче знову увійти в ту ж криваву воду, та й під загрозою чергових санкцій Росія просто не потягне нової «допомоги співвітчизникам», вважає Дмитро Гудков.
На його переконання, з геополітикою Росія на найближчі роки взагалі зав'язала: Сирія – її остання спроба, причому спроба, очевидно, що скінчилася провалом, тому що жодної з цілей там «путінці» так і не досягли. Хто там і кого бомбить, росіян не дуже цікавить, переломити хід тамтешньої війни всіх проти всіх росіяни не можуть, тому залишається уповільнене брязкання зброєю десь за горизонтом: мовляв, ми там є. На мобілізаційну ідею, привід для підняття народного духу, це ніяк не годиться.
Так що до ворожки не ходи, піднімати цей самий дух влада буде за рахунок внутрішніх резервів, тобто внутрішніх ворогів. За їх цькування «зарубіжні партнери», звичайно, покартають, але куди менше, ніж за сусідню країну.
«Треба шукати, хто в Росії підійде на роль внутрішнього ворога. Такого, якого було б можна бити і безпечно, і голосно: щоб шукати його по дворах і під'їздах, публічно судити і нещадно карати. Щоб ворог був небезпечним, підступним, спритним, але, при цьому, ще й вигаданим. Ніхто ж серйозно не збирається боротися з тероризмом: це вимагає сил і досвіду, які вже давним-давно замінені на 9 мільярдів рублів на антресолях», – написав журналіст.
За його словами, справа Pussy Riot: мабуть, перша гучна політична справа сучасної Росії. Болотні в'язні були вже потім, спочатку – дівчата з піснею в церкві. Відразу після цього з'явилася стаття про «образу почуттів віруючих». Стаття екзотична, застосовується рідко, але недавно спливла знову в справі «ловця покемонів», єкатеринбурзького блогера Руслана Соколовського.
Отже, зробимо собі першу замальовку: російською владою намічений конфлікт між світським суспільством і церквою, причому симпатії влади на боці останньої. Зрозуміло, що сама кримінальна стаття незаконна: немає в юриспруденції поняття «ображених почуттів», немає особливої групи «віруючі». Зате відразу зрозуміло, кого за цією статтею треба судити.
Йдемо далі. Дивимося на останні події. Два призначення: міністр освіти – історик церкви, причому сама дуже близько стоїть до церковних кіл. У владу її ввів «духівник Путіна» Тихон (Шевкунов). Поки ніяких дій від міністра не видно, крім спроби заборонити позбавляти наукових ступенів за плагіат.
Ще одна замальовка, йдемо далі. Новий дитячий омбудсмен, дружина священика, глибоко віруюча людина. Головне, що на своїй посаді вона неминуче буде слугою двох панів: громадянського суспільства і церкви – і більш вірною слугою, судячи з усього, стане для останньої. Звідси упор на патріотизм і недовіру до сучасної медицини у вигляді УЗД і щеплень. Все це, нагадує Дмитро Гудков, не схвалюють і офіціозні церковні кола.
Йдемо далі. Пакет Ярової: крім фактичного знищення телеком-галузі він також заборонив в Росії місіонерство. І першими жертвами цього пакета стали представники християнських церков, які не мають відношення до РПЦ, і так далі.
Наступний пункт: знаменита дискусія про жіноче обрізання. Ну і вишенька на тортику: нещодавно Держдума РФ прийняла, а президент підписав закон про заборону в Росії вирощування ГМО: мовляв, картопля, яку не їсть колорадський жук, неймовірно небезпечна, варто тільки її переварити, і вас колорадський жук їсти теж не буде.
Всі ці прикмети часу складаються в цілком ясну картину. Звичайно, їй ще не вистачає фарб, потрібно домалювати деякі деталі, але об'єкт для народного гніву вже відомий. Ось вони – атеїсти, нетрадиційно віруючі, вчені. З площ ще не пахне смаленим м'ясом? Нещодавно і в Донецьку стояв цілісінький аеропорт.
«Так що, чим вам не внутрішній ворог РФ? Меншість, далека від народу, очкарики в капелюхах, інтелігенти: в будь-якій пристойній диктатурі їх першими притискають до нігтя. А десь зовсім-зовсім на краєчку президентського столу вже лежить доповідна записка «Про відновлення монархії в Росії». Я не жартую: ця тема, регулярно обговорюється в колі політтехнологів і завжди була крайнім резервним варіантом», – резюмував журналіст.