Революція гідності поставила на порядок денний питання відкритості влади перед суспільством. Одна з форм такої відкритості – можливість кожного громадянина бачити, чим володіє і які доходи має кожна особа, яка працює на державу. Така можливість існує у країнах Заходу і дозволяє суспільству краще контролювати роботу чиновників, які воно саме наймає на роботу. Загалом же близько 100 країн світу можуть похвалитися існуванням системи електронного декларування. Втім в Україні вона так і не запрацювала повноцінно, попри велику актуальність проблеми корупції на всіх щаблях влади.
Ще у 2014 році українська влада в особі тодішнього прем’єр-міністра Арсенія Яценюка підписала з Європейською комісією угоду про відкритість роботи держслужбовців. Серед пунктів угоди передбачалося впровадити таку систему декларування доходів, видатків і майна держслужбовців, яка дозволила б нівелювати корупційні порушення в цій сфері.
Проте, давши обіцянку Європі та українському суспільству працювати чесно і прозоро, правлячі еліти почали вже тоді шукати можливі механізми відтермінування власних зобов’язань. Так тривало б невідомо скільки часу. Але під тиском громадськості у жовтні 2014 року Верховна Рада таки спромоглася ухвалити низку законів про боротьбу з корупцією. Серед них був закон, який передбачав з 2016 року ввести електронне декларування видатків чиновників, суддів, прокурорів та інших осіб, які працюють у сфері державного апарату. За всім цим мало стежити і перевіряти декларації Національне агентство з питань запобігання корупції. Незважаючи на те, що електронне декларування потрібне в першу чергу самій Україні, їй активно взялися помагати міжнародні партнери. Так Світовий банк та Програма розвитку ООН взяли на себе фінансові витрати з розробки програмного забезпечення. Здавалося б, лишається лише запустити систему і почати чистити від корупції державу. Але це зовсім не входило у плани нашої влади.
Система електронного декларування революційна тому, що передбачає обов’язкову подачу декларацій такими категоріями населення: президентом України, народними депутатами, прем'єр-міністром, членами уряду, зааступниками міністрів, суддями, прокурорами, держслужбовцями та посадовцями місцевого самоврядування 1-3 категорії, керівниками національних державних органів, їхніх апаратів, та структурних підрозділів, керівниками деяких державних територіальних органів. В електронних деклараціях мають міститься вичерпні не лише про доходи, нерухомість, автомобілі, а й дані про: заощадження у готівці - від 60,9 тис. грн (50 мінімальних зарплат), коштовні речі і рухоме майно - від 121,8 тис. грн (100 мінімальних зарплат), подарунки - від 6,09 тис. грн (5 мінімальних зарплат), незавершені об'єкти будівництва, юридичні особи, де чиновники чи члени їх родин є бенефіціаріями, нематеріальні активи, роботу за сумісництвом, членство в організаціях громадянського суспільства, майно, яке формально належить іншій особі, але контролюється чиновником.
Крім того, за подачу недостовірних відомостей та факти приховування майна настає адміністративна або кримінальна відповідальність (залежно від вартості прихованого майна). Зрозуміло, що коли до влади дійшло те, що було прийнято, розпочалися активні спроби нівелювати антикорупційне законодавство. Що цілком зрозуміло: більшість посадовців, суддів та прокурорів так чи інакше причетні до корупції. Але вони уникали відповідальності за неї. А електронне декларування несе загрозу порушення такої мирної ідилії.
І от, приймаючи бюджет на 2016 рік, народні депутати «забули» передбачити фінансування роботи системи електронного декларування і відклали його запровадження на 2017 рік. А окремі нардепи заговорили про те, що вона порушує їх конституційні права. Коли про це дізналися широкі кола суспільства, в уряді перевели стрілки на парламент. Пошуками винуватців зайнявся і президент Порошенко. Так могло б тривати довгий час і не принести жодного результату. Якби не Захід. До України надійшли чіткі сигнали, що якщо вона не запровадить електронного декларування в цьому році, то не діждеться ні коштів МВФ, ні безвізового режиму. Українська кланово-олігархічна влада не мала вибору. І була змушена погодитися ввести декларування з 15 серпня. Але стався черговий конфуз. «Несподівано» Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації відмовила системі у наданні сертифікату. А отже електронне декларування втрачало будь-який юридичний зміст.
Однак Захід і українських громадян цим обдурити не вдалося. Здавалося українські владні еліти погодилися з тим, що система має працювати. Однак вже у вересні цього року над нею почали збиратися нові хмари. Цього разу ініціатива боротьби з відкритістю можновладців йшла з податкового комітету Верховної Ради. В його надрах (за деякими даними з подачі Адміністрації Президента) з’явився проект закону щодо змін до Податкового кодексу України, який мав би ліквідувати позитивну суть електронного декларування.
Мова йде про так зване одноразове декларування. За ним суб’єкти декларування звільняються від необхідності вказувати джерела походження свого майна. Також вони звільняються від кримінальної відповідальності за подачу неправдивих відомостей. Зрозуміло, що це зроблено з єдиною метою: легалізувати все те, що отримано незаконним шляхом і уникнути відповідальності за награбоване в минулі роки. Дехто каже: таким чином ми легалізуємо доходи і розпочнемо все з чистої сторінки. Але Україна зобов'язалася перед МВФ не ухвалювати жодних законів, які передбачатимуть податкову амністію. Натомість, одноразове декларування передбачає саме її.
Спочатку під тиском суспільства українська влада ухвалила антикорупційне законодавство. Але потім побачила, що воно стосується неї самої та загрожує її безбідному існуванню. І тепер замість боротьби з корупцією гарячково шукає механізми якби обійти закони. Або ж зробити їх недієвими. В цьому вся суть останніх кульбітів навколо зміни електронного декларування від правлячої еліти.
Святослав Ворон для replyua.net