На Донбасі знову активізувалися російські бойовики. Бої тривають в районі Світлодарської дуги і поблизу Маріуполя. Ні дня не проходить без обстрілів українських позицій. Українські Збройні Сили впродовж кількох днів понесли значні втрати, одні з найбільших за останній рік. Те, що російські бойовики постійно вчинятимуть атаки і їм наплювати на різні договори та режими тиші, відомо давно. Поганим є те, що як українська влада, так і суспільство поступово звикли до цих реалій. Те, що щодня на Донбасі стріляють, стало чимось стандартним, буденним не лише для України, а й світу. Тепер держави Заходу сприймають атаки російських бойовиків значно стриманіше і навіть забувають висловити своє глибоке занепокоєння. Так само забувають вони про те, що обстріли і вбивства українських солдат є порушенням Мінських угод і взагалі актами звичайної агресії. Події в Україні і ситуація на Донбасі давно не є топовими у світі. На нас звертають все менше уваги. І не без вини палких прихильників Мінська, конфлікт на Сході починають сприймати не як пряму військову агресію Росії, а як внутрішній конфлікт, або, в кращому випадку, тліюче протистояння на зразок Індії і Пакистану.
19 грудня в Україні відбулося дві значні події. Було оголошено про націоналізацію Приватбанку, а також про нові втрати українських військових на Світлодарській дузі та запеклі атаки російських військ проти наших бійців. Вражає те, як подавалися ці події в українському інформаційному просторі. Приватбанк став топ-темою усіх телеканалів і сайтів. Президент, глава НБУ, депутати, уряд – усі вони говорили про долю цієї установи. Для населення питання Приватбанку стало основним питанням дня. На цьому інформаційному фоні абсолютно загубилися повідомлення про загибель українських солдат на Сході і великі втрати наших військ. Коли ввечорі 18 грудня скликали РНБО, то там обговорювали зовсім не питання нового витку російської агресії і як їй протидіяти. Ні, там говорили про Приватбанк і що з ним робити. Все це виглядає абсурдно, адже такі інститути як Рада Національної Безпеки та Оборони мали б перш за все вирішувати питання захисту своєї держави. Але в нас трохи інакше. Так само повів себе і головнокомандуючий ЗСУ, президент України Петро Порошенко. Ситуації з Приватбанком він присвятим своє звернення. А от про вбитих і поранених солдат на Сході промовчав. Таке враження, що на Донбасі воюють не наші бійці, а незрозуміло хто.
На жаль, схожий підхід до загибелі українських бійців, які на Сході протистоять російській агресії, сформувався вже давно. Якщо у 2014 році питання нових жертв і злочинів російських окупантів все-таки перебувало у фокусі уваги ЗМІ та суспільства, то тепер воно стало другорядним. Постійні обстріли, поранення і смерті наших бійців поступово перетворилися у щось звичне, типове і навіть буденне. А правляча нині влада навіть забуває реагувати словесно, не кажучи вже про військову відповідь російським бандитам. У суспільстві поступово виникло переконання, що всі ці події відбуваються десь далеко і що вони нас стосуються опосередковано. Нас привчають до думки, що так може тривати роками, а то й десятиліттями. І що так і має бути. Що ми маємо бути вдячні Мінським домовленостям та свято їх оберігати, бо альтернатив їм немає. Українські війська звісно мають дотримуватися режиму тиші та стояти на своїх позиціях і в жодному випадку не йти в атаку. Ну а наші дипломати все їздитимуть на переговори, засідатимуть у так званому Нормандському форматі і погоджуватимуть нові й нові дати чергового остаточного, повного і безстрокового режиму припинення вогню на Сході. А також дорожні карти виконання Мінських угод.
Чи вигідно Україні перетворення конфлікту на Донбасі у заморожений? А саме до цього зараз йде розвиток ситуації. Треба усвідомити, що для України єдино вигідним варіантом може бути відновлення свого суверенітету, встановлення контролю над кордоном з Росією та повна деокупація Донбасу. Інші варіанти означають лише те, що ми втратили частину своєї землі на невизначений період. Якщо нинішня ситуація на Сході зберігатиметься, це означає, що ми втрачаємо Донбас, який перетвориться у певний аналог Абхазії, Осетії чи Придністров’я. Там завжди будуть перебувати війська нашого стратегічного ворога. Але нам казатимуть: у вас там громадянська війна, внутрішній конфлікт. Наші військові час від часу вмиратимуть і навіть будуть нездатні дати адекватну відсіч, бо ж Україна свято дотримується умови Мінська. З Донбасу постійно відчуватиметься загроза для України. Російські бойовики будуть готові в будь-який момент перейти у наступ. З іншого боку, повернення Донбасу можливе лише на українських умовах, а не в якості троянського коня, якого нам підсовує Росія.
Але є ще один поганий варіант. Це тотальне збайдужіння суспільства і його сприйняття нинішнього стану речей на Сході як чогось буденного і звичного. За цього варіанту ми також ніколи не повернемо Донбас в Україну. Смерті і поранення українських військових стануть буденністю. Наступи російських військ не викликатимуть хвилі емоцій чи належної реакції з боку як влади, так і суспільства. І Заходу наші війни стануть теж нецікаві. Поступово у більшості сформується думка, що так і має бути. Що нічого міняти не можна і не треба. Що кілька десятків смертей українців за місяць – це нормальна плата за замороження конфлікту на Донбасі. І ось тоді виникне велика проблема з тим, щоб порушити поточний статус-кво на Сході, навіть якщо для цього виникнуть сприятливі умови. А тих, хто закликатиме до контрнаступу на позиції бойовиків, коли для цього виникнуть відповідні сприятливі умови, обізвуть провокаторами чи ще гірше – рукою Москви. Тому зараз перед нами стоїть завдання не забути про те, кому належить Донбас і хто наш ворог. Не допустити перетворення війни на щось далеко, те, що нас взагалі не стосується. Не сприймати поточну ситуацію як постійну і незмінну. Цим самим ми убезпечимо себе від підступів окупантів і будемо готові до будь-яких несподіванок. Також треба забути про режим тиші, який ніхто не виконує, і про те, що українські солдати мають стояти на своїх позиціях і в жодному разі не йти вперед. Навпаки, це наша земля, і ми маємо повне право використовувати всі засоби для її звільнення в будь-який час. Якщо складаються умови для наступу і визволення наших територій – потрібно діяти, а не покладатися на мертві положення Мінських домовленостей.
Святослав Ворон для replyua.net