Цього тижня в Україні почався новий політичний сезон. Чого варто очікувати суспільству від осені-2016 року? Чи вдасться владі зберегти доволі умовну та ілюзорну стабільність, а різним політичним силам, які претендують на звання опозиції, похитнути химерний, хоча і природний альянс «Блоку Петра Порошенка», «Народного фронту» та олігархічних груп «Відродження» і «Воля народу»?
Незважаючи на те, що уряд Володимира Гройсмана вже майже півроку керує державою, особливих проблем у нього поки що не виникало. Хоча результати його роботи фактично нічим не кращі від роботи уряду Арсенія Яценюка. Єдине, в чому уряд Гройсмана досяг значного і видимого ефекту – це в стабільному зростанні цін та тарифів на комунальну сферу. Раніше Гройсману, який хвалився, що покаже всім, як треба працювати, вдавалось уникати різкого громадського осуду через весняно-літній сезон. Але восени люди отримають нові платіжки за комуналку і можуть поставитися до таких інновацій Кабміну не дуже поблажливо. Якщо суть роботи уряду і надалі полягатиме у постійному зростанні цін на все, що можна, акцій протесту не уникнути.
Те, що соціальна політика уряду є провальною свідчать і наміри урізати стипендії для студентів і взагалі скоротити і так мізерні видатки на бюджетні сфери. Не так давно українські уряди економили на армії. До чого це привело Україну, відомо всім. Тотальна економія на освіті та науці матиме в перспективі такі ж наслідки.
Попри те, що Володимир Гройсман є особою, близькою до президента Петра Порошенка, останній намагається грамотно не прив’язувати себе до діяльності уряду. Хоча саме «Блок Петра Порошенка» є учасником нинішньої парламентської коаліції. Петро Порошенко обрав тактику перебувати в стороні всіх процесів і водночас намагається впливати на все, що тільки можна. Така тактика приносить йому певні бонуси. Таку тактику він продовжуватиме і цієї осені.
Але як би не намагався президент дистанціюватися від болючих тем, його рейтинг неухильно падає. Суспільство втомилося очікувати на життя по-новому. І ця втома лише посилюватиметься. Втома чекати на реальну боротьбу з корупцією. Втома від постійного зниження рівня життя. Втома від падіння курсу гривні і зубожіння.
Очевидно, що «Народний фронт», який хоча і втратив свого прем’єра-камікадзе, проте зберіг чимало міністрів та впливу у владі, також обиратиме тактику дистанціювання від болючих тем. Рейтинг цього політичного проекту мізерний. Тож після того як Арсен Яценюк дивним чином зник та заліг на дно, його лідери шукатимуть можливості як таки втриматися при владі. А у випадку майбутніх парламентських виборів знову потрапити у Верховну Раду. Тут розглядаються різні варіанти. Одним з них є спроба йти до парламенту кількома колонами. Вже зараз відомо, що «Народний фронт» сприяє діяльності таких політичних проектів як «Азов» та «Вільні люди». Можливо, варто чекати на формування ще кількох нових політичних сил. Одну з них, за деякими даними, може очолити активний спікер «Народного фронту» Ігор Гузь, який відзначається своїми піар-акціями з перепливу водойм та присутністю на телеефірах.
«Самопоміч» Андрія Садового зазнала болючих ударів після скандалу навколо сміттєзвалища у Львові. Виявилось, що мер Львова не такий і хороший господарник, як його раніше малювали у ЗМІ. Позиція «Самопомочі» взагалі не дуже зрозуміла. Вона ніби і не в коаліції, але назвати її опозицією також важко. Така невиразна політика і небажання зайняти чітку нішу в координатах влада-опозиція може бути пов’язана з тим, що ця сила свого часу стрибнула вище голови. А тепер виявилось, що вона не є монолітна та не має команди.
Плоди соціально-економічної кризи, яка триває, пожинатимуть ВО «Батьківщина» та Радикальна партія Ляшка. Ці політичні сили не так давно були учасниками коаліції та разом формували уряд Яценюка. Стара коаліція розпалася і тепер у них з’явилась можливість критики влади. Що в Тимошенко і Ляшка виходить завжди непогано, враховуючи їхню схильність до популізму. Користуючись тим, що українське суспільство схильне швидко забувати політичне минуле, вони будуть намагатися наростити свої рейтинги та розхитати позиції нинішньої коаліції.
«Свобода» буде прагнути стати альтернативою парламентській опозиції і зайняти нішу національної опозиції. При грамотній політиці партії це може увінчатися певним успіхом. Активно працюватиме проросійський «Опозиційний блок». Незграбна політика влади додає йому рейтингу на Півдні на Сході. Частково ситуація в Україні нагадує післяпомаранчеву добу, коли відсутність реальних реформ допомогли Партії регіонів взяти реванш. Зараз навряд чи це можливо. Але рейтинг «Опозиційного блоку» виріс лише тому, що нинішня влада переважно забула вимоги Революції гідності. Та й в екс-регіоналів є свої політичні клони. Очевидно будуть активізовуватися і інші політичні проекти, серед яких є чимало лівих сил. Деякі з них очолили колишні регіонали. В цьому зацікавлена і Росія, яка шукає свою п’яту колону в Україні.
До скандалу з елітною нерухомістю Сергія Лещенка дехто був схильний пророкувати йому та його новій політичній силі «Демальянс» успішну політичну осінь. Але тепер надії на лібералів суттєво підупали. Виправдання Лещенка виглядають незграбно і непереконливо. Виявляється, що на боротьбі з корупцією в Україні можна непогано заробити. Та й, як показує досвід попередніх років, фактично усі нові політичні проекти в нас зазнали фіаско. Спочатку на них покладали великі сподівання. А потім виходило, що за ними або стоять олігархи, або вони не мають жодної ідеологічної бази і розсипаються через внутрішні протистояння, чвари та честолюбні прагнення.
Негативний вплив на стан справ в Україні чинитимуть олігархи. Одні з них перебувають при владі і мають свої політичні проекти. Інші в опозиції, але це не заважає їм активно впливати на політику. На жаль, після Революції гідності олігархічна модель політики та економіки в Україні не лише збереглася, а й посилилася. Завдяки наявності потужних медіа-ресурсів та телеканалів олігархи, які багато років визискують країну, будуть і надалі вводити народ в оману та створювати штучні інформприводи, відволікаючи населення від реальних проблем.
Святослав Ворон для replyua.net