Як відомо, в Україні існує велика кількість партій на різний смак і тип. Зараз їх число перевищує 300 і продовжує зростати. Але така різноманітність зовсім не говорить про високу політичну культуру чи ефективну роботу державної влади. Навпаки вона є проявом деградації еліт та відсутності сформованої політичної культури. Ні для кого не секрет, що найбільші українські партії сьогодні фінансуються певними олігархічними групами. Політична боротьба в Україні є боротьбою не так ідеологій чи напрямків розвитку, як боротьбою кланів за можливість керувати і мати доступ до влади. Про таку ситуацію всі давно знали. Але довгий час ситуація не змінювалася. Лише після Революції гідності у 2015 році був ухвалений закон, який запроваджував з 2016 року державне фінансування політичних партій в Україні. Проте його перші спроби застосування поки що не дозволяють говорити, що він поклав початок революційному процесу відсторонення олігархів від впливу на партії. Навпаки, фінансування з бюджету отримали лише парламентські політичні сили, більшість з яких, по-перше, і так добре підгодовуються олігархами, а, по-друге, втратили значну частину свого рейтингу.
Перші спроби врегулювати діяльність політичних партій на законодавчому рівні відносяться до рубежу XIX – XX століть. Саме тоді у країнах Заходу були ухвалені закони, які, однак, ніяк не регламентували питання державного фінансування партій. Ситуація змінилася після завершення Другої світової війни. Політичні партії перетворюються у необхідні інституції суспільства, діяльність яких вже не обмежується суто виборчими кампаніями. Але постійна діяльність вимагає значних матеріальних ресурсів. До запровадження фінансування з державного бюджету партії значною мірою залажали від підтримки з боку великих фінансово-промислових груп. Також зріс ризик корупційних зловживань та непрозорих схем пошуку і залучення коштів. Державне фінансування партій поряд з законодавчим врегулюванням правил отримання ними матеріальних ресурсів з різних джерел стали одним з необхідних елементів забезпечення надійності функціонування демократичної системи. Саме таким чином було створено передумови для збереження політичної конкуренції, змагальності політичного та виборчого процесу, які опинилися перед загрозою.
Процес регламентування фінансового забезпечення політичних партій в Україні розпочався із значним запізненням на фоні країн Заходу. Панування радянської тоталітарної системи деформувало процеси політичного життя і ототожнило партію з державою. Лише після 1991 року в нашій державі виникли умови для формування нової правової регламентації діяльності партій загалом і їх фінансування зокрема. Однак, не можна не відзначити, що роки комуністичного минулого не пройшли даремно. Існуюче в Україні законодавство до 2015 року включно не вирішувало проблеми державного фінансового забезпечення діяльності політичних партій і контролю над їх витратами. Тому результати виборів значною мірою залежали від тіньових коштів і олігархів. Українські партії сформувалися як надто залежні від бізнес-структур, що призвело до комерціалізації політики, деформації політичних процесів. Невисока фінансова прозорість функціонування політичних сил сприяла корупції у вищих ешелонах влади і посилювала недовіру виборців. Після Революції гідності та позачергових виборів до Верховної Ради у жовтні 2014 року в Україні сформувалася нова політична реальність. Водночас підсумки виборчої кампанії та її перебіг засвідчили, що на політичні партії України і досі значний вплив мають фінансово-промислові клани. Така ситуація ставила під сумнів втілення ідей Революції гідності і загрожувала збереженням попередньої корумпованої політичної системи. Попри небажання олігархічних кланів зменшувати свій вплив на політичні процеси в Україні, під тиском суспільних настроїв та не без впливу Заходу народні депутати дозріли до ідеї запровадження державного фінансування політичних партій. 8 жовтня 2015 року Верховна Рада підтримала законопроект, який запроваджує державне фінансування партій і вимагає їх звітувати про надходження і використання коштів.
Прийнятий Закон змінює умови ведення політичної гри в Україні, поступово наближаючи їх до традиційних європейських практик. Нові норми збільшують роль держави як регулятора в системі політичних фінансів, зменшуючи «анархічність» та неврегульованість цього сектора. Позитивними моментами ухваленого Закону є те, що ним встановлено верхню межу розмірів внесків на користь партій для фізичної та юридичної особи. Прописано коло суб’єктів, яким фінансувати українські партії заборонено та запроваджено звітність партійних організацій. Крім того, партії, які набрали потрібний відсоток на виборах, отримають часткове відшкодування витрат на свою передвиборчу кампанію. Партії відтепер мають стати повністю відкритими та підзвітними суспільству.
Але варто розуміти, що прийняття закону – це лише перший крок до докорінної зміни правил ведення політики в Україні. Говорити про практичні наслідки реалізації норм закону поки що рано. Ще на етапі його проходження у стінах Верховної Ради він став предметом політичних торгів. В результаті на виході ми отримали видозмінений документ. Спочатку передбачалося, що право на фінансування з бюджету отримають усі партії, які набрали 3% і більше відсотків голосів на останніх виборах до парламенту у 2014 році. Потім цю норму видозмінили, підвищивши цифру до 5%. Таким чином, штучно до наступних виборів до Верховної Ради було обмежено право на фінансову підтримку партій з бюджету, яким не пощастило подолати виборчий бар’єр. А така партія як «Народний фронт», яка давно втратила свій рейтинг, буде отримувати щедре фінансування. У 2016 році парламентські партії сукупно отримали з бюджету 391 млн гривень. Цього року отримають ще понад 398 млн гривень, з них понад 113 млн гривень дістанеться «Народному фронту».
На жаль, в Україні є великий розрив між офіційним текстом і фактичною реалізацією законів, у тому числі й у політичних питаннях. Досі не було жодного значного випадку, щоб правоохоронний орган розслідував сумнівне фінансування виборчої кампанії чи факти масового підкупу виборців і когось за це притяг до відповідальності. До того ж президент Петро Порошенко та інші провідні політики з 2014 року повторно обіцяли ухвалити закон про вибори за пропорційною системою з відкритими списками — але досі його не ініціювали. Виборча реформа зі скасуванням одномандатних округів, які часто є предметом купівлі кандидатами-«благодійниками», і запровадженням відкритих партійних списків мала б велике значення для забезпечення стійкіших зв'язків між виборцями і партіями. А це сприяло б розвитку повноцінної політичної системи в Україні. Якщо поточні судові реформи виявляться безуспішними, якщо антикорупційні органи будуть працювати не належним чином, то відповідного контролю партійної системи України з боку правоохоронних органів найближчим часом не буде. А це значною мірою нівелює факт запровадження державного фінансування партій і сприятиме консервації олігархічно-політичної моделі в Україні. Практична реалізація норм Закону викликає серйозні побоювання, адже контроль за його виконанням покладено на Національне бюро з питань запобігання корупції, яке поки що не змогло запрацювати ефективно. Існують ризики продовження практики тіньового фінансування партій, що може нівелювати позитивні законодавчі напрацювання. Також через незрілість і корумпованість українських політичних інститутів можливим є варіант використання ухваленого законодавства у цілях боротьби з політичними опонентами шляхом маніпуляцій з аудитом і закриття очей на порушення з боку провладних політичних сил.
Святослав Ворон для replyua.net