Переважна більшість українців, за даними соціологічних опитувань, переконані, що реформи в Україні не проводяться. Такі думки суспільства мали б стати тривожним дзвінком для влади, яка проголошувала своєю основною метою проведення реформ та боротьбу з корупцією. Однак, ні уряд, ні президент, ні правляча коаліція в парламенті особливо не засмучені громадським розчаруванням. Вони переконані, що все йде по плану і наголошують на безпрецедентності реформ в Україні. Але те, що представники влади називають гордим словом «реформи», не приносить бажаного ефекту. Можливо тому, що у справжніх реформах влада не є зацікавлена. А от в бутафорії і піарі – так.
Які ознаки провалу реформ в Україні? Основна ознака відсутності реформ – серйозне падіння рівня життя населення, яке не можна пояснити одним лише вторгненням Російської Федерації. Так, агресія Москви зіграла свою роль. Але не можна однією агресією пояснювати знецінення гривні у понад три рази. Чи проблеми з наповненням бюджету. Не варто забувати, що втрата Криму і Донбасу та податкових надходжень з цих територій також привела до значної економії бюджету. Адже Крим був дотаційним регіоном і більше забирав з української казни, ніж віддавав. За тодішнім курсом – 2,65 млрд доларів. А дотації і субвенції на збиткові шахти Донбасу і соціальні виплати та пенсії мешканців цього регіону взагалі нівелювали усю прибутковість підприємств. На одні лише дотації шахтам Донбасу було виділено 34 млрд гривень. За часів Януковича «Донбас, який годує всю Україну», поглинав понад 25% усіх субвенції державного бюджету. Зрозуміло, що з втратою окупованих територій мало б суттєво зменшитися навантаження на український бюджет. Якщо воно не зменшилося, то цьому є два пояснення: або уряд продовжує фінансувати окуповані території або ж він працює настільки неефективно, що корупція продовжує руйнувати основи української держави.
Реформи також передбачають боротьбу з корупцією. Формально у нас створено антикорупційні органи: Національне антикорупційне бюро (НАБУ), Антикорупційна прокуратура та Національна агенція з питань запобігання корупції (НАЗК). Але результати їхньої роботи поки що не дуже відчутні. Досі за корупцію не вдалося посадити жодного відомого чиновника чи олігарха. ті ж, проти кого порушено кримінальне провадження, зуміли успішно покинути територію України. якщо в бюджет України повернуто лише 78 тисяч гривень вкрадених коштів, значить коефіцієнт корисної дії різних установ невисокий. Якщо Україна падає у рейтингу конкурентоспроможності і не демонструє прориву в рейтингу економічних свобод та інвестицій, це означає, що корупція не зменшилась. Можливо, сьогодні більше справ порушуються. Але вони всеодно не доводяться до кінця.
Ще одна ознака відсутності реформ: старі підходи до призначень чиновників. Призначення відбуваються за принципом, який нагадує старі часи режиму Януковича. Якщо тоді більшість посадовців походила з Донбасу, то тепер прослідковується та сама залежність призначень від рівня лояльності до того ж президента Порошенка чи прем’єр-міністра Гройсмана. Нещодавно Україна переконалася в тому, що голів ОДА в нас призначають на посади через їх належність до команди президента, ігноруючи професійний рівень цих осіб.
Так, Олексій Савченко, переможець конкурсу на посаду голови Миколаївської обласної держадміністрації, народний депутат від «Блоку Петра Порошенка» у своїй письмовій презентації на конкурсі припустився численних помилок – понад 40. І тим не менше очолив Миколаївську ОДА. Як може область очолювати людина, яка елементарно безграмотна, українському суспільству не пояснили. Хіба це реформа державної служби? Чи це звичайне окозамилювання. Попри те, що презентацію демонстрували на екрані перед Комісією з питань вищого корпусу державної служби, яка і мала оцінювати роботу та виступ, на співбесіді жоден із членів комісії не звернув уваги на численні граматичні помилки у презентації кандидата Олексія Савченка і не поставив жодного запитання щодо якості написання роботи. Нинішня влада займається бутафорськими реформами, при чому активно просуває чиновників, що підпадають під люстрацію. Як наслідок, переможцями конкурсів на посади очільників важливих державних органів стають відверто не найсильніші кандидати. Наразі розрекламований владою конкурсний відбір більше схожий на імітацію.
Нарешті реформи передбачають тотальне оновлення правлячих еліт. Але і цього в нас немає. Так, деякі прізвища змінилися. Але чи не були нинішні можновладці причетні до влади раніше? Чи не забагато з них є представниками фінансово-олігархічних груп великого капіталу? Чи не надто тісні зв’язки між ними та колишніми «регіоналами»? Чому так багато співпадінь у їх світогляді та методах роботи? Чому депутатами не подобається електронне декларування їх статків? Адже вони, коли були кандидатами, агітували за прозорість. А тепер вже бідкаються, куди їм записати свої шуби. І чи не дізнається хтось сторонній про справжні доходи можновладців. Протидія електронному декларуванню – це доказ того, що у владній верхівці України є серйозний спротив справжнім реформам.
То хто ж сьогодні блокує реформи в Україні? Росія і Путін, прибічники Януковича чи українська влада? Відповідь очевидна для багатьох. Сучасним елітам України реформи не надто потрібні. Не потрібні тому, що вони можуть похитнути їх монополію на владу. А олігархам ой як не хочеться втрачати свої надприбутки і можливості визискувати українців. Тому й вони і їх агенти при владі роблять сьогодні все можливе аби заблокувати реформи, перетворити їх на половинчасті або й взагалі не проводити. І наразі це їм поки що вдається. Хоча дурити народ і вигадувати нові небелиці стає все важче.
Святослав Ворон для replyua.net