За версією Кремля, Україна – це країна перемігшого фашизму. Після таких позицій Володимира Путіна, вважає журналіст, Беніто Муссоліні може перевертатися до десяти разів за ніч. Тому що має бути дуже прикро, коли держава, що копіює твою життєву філософію, раптово починає використовувати назву твого ладу, як лайку, цитує блог Казаріна replyua.net.
За словами Павла Казаріна, слово «фашизм» з легкої руки російського телевізора міцно прописалося в описі нинішньої війни Росії проти України. Його починають віддзеркалювати і в Києві – проводячи паралелі між Берліном «сорокових» і Москвою «десятих». Але особливість того, що відбувається в тому, що політика Кремля куди більше нагадує справжній фашизм – той самий, який впроваджував в Італії Беніто Муссоліні. Різницю між Римом і Берліном можна описувати довго, але один з ключових пунктів стосувався ставлення до держави. Якщо для німецьких націонал-соціалістів пріоритетом була ідея расового панування, то для Муссоліні головний пріоритет був зосереджений в посиленні держави. Квінтесенцію підходу сам італієць дуче сформулював у своїй промові в Палаті депутатів в травні 1927 року: «все в державі, нічого проти держави і нічого поза державою». Для цього офіційний Рим заганяв під контроль державного апарату все без винятку. До 1935 року три чверті італійських фірм знаходилися під держконтролем. Тоді ж були видані укази, які зобов'язують банки, підприємства і приватних осіб відмовитися від іноземних акцій на користь національних цінних паперів.
Втім, наголошує Казарін, одним бізнесом справа не обмежилася. Італієць зосередив у своїх руках всю повноту влади. Під його особистим контролем були міністерство внутрішніх справ, закордонних справ, колоній, корпорацій, оборони та громадських робіт. Пізніше він сформував особисту службу безпеки. Завдяки цьому зумів усунути будь-яку конкуренцію, ставши недосяжним для потенційних опонентів. Одночасно Муссоліні намагався будувати свій власний «італійський світ», проводячи «італіанонаціоналізування» захоплених територій.
Парламент був позбавлений права контролювати дії італійського правителя – той перестав нести перед законодавчим органом країни яку б то не було відповідальність. Місцева автономія вирушила під ніж – навіть мери в результаті були замінені призначуваними главами адміністрацій. Попутно держава поставила собі на службу пресу, освіту і кінематограф – всі вони були зобов'язані просувати ідею про те, що фашизм – головна альтернатива лібералізму і демократії.
При цьому Муссоліні робив ставку на іміджеві проекти, що сьогодні дуже полюбляє Володимир Путін, не шкодуючи «нафтові кошти». Наприклад, Беніто радів за такі проекти світового масштабу, як лайнер «Рекс» для завоювання «Блакитної стрічки Атлантики» (перехідний приз за рекорд швидкості при перетині Атлантичного океану). У тому ж списку - найшвидший гідроплан в світі MC72 або трансатлантичний переліт «Італо Бальбоа». Всі вони отримували фінансування з держбюджету.
Причому, у міру того як минав час – апетити росли. Спочатку він починав з антизахідної риторики, заявляючи про плани щодо перебудову Італії, як «великої, шанованої» країни, з якою б рахувалися в Європі і світі. Слідом було захоплення Корфу в 1923 році, створення маріонеткового режиму в Албанії та встановлення контролю над Лівією. Сферою своїх інтересів Муссоліні вважав Середземномор'ї, яке повинно було стати зоною, підконтрольного Риму. Передостаннім передвоєнним територіальним завоюванням Риму стала Ефіопія, в яку італійські війська вторглися в жовтні 1935 року. Останнім – Албанія, яка була завойована протягом п'яти днів в 1939 році – за кілька місяців до початку Другої світової війни.
«Держава понад усе. Контроль над силовиками. Підзвітність бізнесу. Державна пропаганда. Асимілювання територій. «Італійський світ». Іміджеві проекти. Скасування самоврядування. Протиставлення самих себе ліберальної демократії. Територіальна експансія. Знайдіть десять відмінностей між тим, що зараз відбувається в Росії та тим, що пережила Італія», – резюмував Павло Казарін.