16 квітня НАБУ виповнилось два роки. Артем Ситник зараз колами ходить по вечірніх праймах звітувати про зроблене, а звітувати по великому рахунку нема про що. Набір стандартних фраз керівника про неухильну боротьбу можна почитати у глянцевих брошурах НАБУ, які регулярно роздає прес-служба відомства на заходах за участю шефа. Народ вимагає реальної справи і Ситник задумався: «а, що показати на два роки крім тактичних носків і фейлспаму з Насіровим, Онищеком, дивною дружбою з Лещенком і так далі». Звісно, потрібна була крупна риба. Крупну рибу знайшли під приводом, що Мартиненко збирався тікати. Про це у своєму блозі пише журналіст Марина Данилюк-Ярмолаєва.
За її словами, насправді аби Мартиненко хотів дременути за прикладом Чауса, Онищенка, беркутівців, які днями кордон пішака переходили аби поскоріше потрапити до Росії, то давно б уже поїхав і 100% прийняли би у будь-якій євростолиці. Депутатство його не захищає, суддівської недоторканості нема, тестя-забудовника зі списку «топ-100» нема, тобто здобич легша ніж зазвичай та, на яку полювало НАБУ останнім часом.
«Найбільший прокол НАБУ – вибір соратників. Коли справу вестиме суддя, про якого журналісти писали, що він хабарник прямо на робочому місці, то є гол у власні ворота для самого НАБУ. Не варто нагадувати, як літня справа НАБУ щодо менеджерів ОПЗ розвалилася, бо слідчий суддя Макуха сам перебував під слідством у двох судових справах, що врешті дуже вдало використовував захист у аргументах проти НАБУ-САП. Про серйозні наслідки суду. Їх може бути кілька. Перший: переможець буде один. НАБУ чи ті, хто його ж і породив чи проголосував за фінансування. Другий: вирішується доля коаліції. Третій: перевірка – всі за одного чи ні», – підсумувала блогер.